А дні війни – немов чорнило ночі

А дні війни – немов чорнило ночі,
Навіть зірки не блимають здаля…
Весни у поле – погляд неохочий,
В вогні й диму і луки, і поля.

Вже чорногузи плуга виглядають,
Земля чека господаря руки…
А літаки ворожі не вмовкають,
Як галіч – ворог, наче ті круки…

Знесилився москаль, та не втікає!
Йде по Вкраїні – горе всім несе.
Нас градами і смерчами лякає,
Надіється, що Бог його спасе?

Ніякий ворог ще не народився,
Який би нашу націю зломив.
Так, він – москаль, перевертень, убивця,
Що вдерся в дім наш на краю зими.

Ми показали ворогу дорогу
Хто ще живий… А решта – наче пси…
Не любим ми, щоб ворог – до порогу,
Ніхто його у гості не просив.

Розбив будинки, фабрики і сквери,
Дитячі душі плачуть в небесах…
Самі ж – шакали, підлі мородери
Ховаються у голих ще лісах.

Танкістів, ротних, горе-піхотинців,-
Усім «побриєм» наголо чоло…
І проклянем непроханих ординців,
Щоб їхнього вже й духу не було!

А потім все відновим, неодмінно!
(Москаль до цього руку прикладе…).
Засяє сонце в травні стопромінно,
І орка вже не буде більш ніде!

І зацвітуть сади вишневим цвітом,
Через Дніпро збудуються мости,
І буде осінь золота і тепле літо,
На фоні синьо-жовтому цвісти!

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.