Вікно завішене не плаче… Ні сліз, ні сонця, ні роси. Але війни жахіття бачить, Господь лампад не погасив… Уранці тріснуло, так гучно, Від бомби вражої…
Позначка: Ромен
Війна
Ти все змінила! Все моє життя! В бігу ти зупинила мої коні… У вчора вже немає вороття, Застиг мій потяг прямо на пероні. Все зупинилось:
А дні війни – немов чорнило ночі
А дні війни – немов чорнило ночі, Навіть зірки не блимають здаля… Весни у поле – погляд неохочий, В вогні й диму і луки, і
Поетичний заклик до збереження природи Огнівщини
Коли гулятимеш околицями міста, що зветься наче квітка та – Ромен. По стежці звивистій, укритій жовтим листям, зайди у парк, відомий із давен. На місці
Ждати буде татка
Підходить хлопчик до ікони (Йому чотири, а чи п’ять років). Не знає церкви він канони, Поговорить з іконою схотів. Маленькі ручки склав на грудях, А
“Лист до Московії” (2)
“Культурная російськая еліта”, Ах, як же вам закрили всім роти. Ви пишете про зиму та про літо, А правду не говорите, скоти. Ви сидите так
Війна!!!
Весь світ зупинився! Двадцять чотири нуль два. Завершився лютий, А в Україні зима. Я вже хочу весни…, Тиша, ніхто не стріля. Та на календарях Двадцять
В день прощений…
Якщо, Росіє, мало вам смертей! Якщо вам мало горя і страждання! Сьогодні у день прощення прийдіть Прийдіть, благаю, всі до покаяння! Якщо не шкода вам
Вперед…в минуле…
Вперед… в минуле… Чи мені здалося? Вперед… в минуле… Дійсність ця гірка… Ми мріяли про райдужне майбутнє, А нас спіткала доля нелегка… Колись, ми й
Дела давно минувшей старины
Дела! Дела давно минУвшей старинЫ. Навроцкий сделал здесь железную дорогу. Чтобы купЕческая станция Ромны Могла уверенно шагать с другими в ногу. И превращений понеслася чередА.
Осіннє танго білих хризантем
Горить, тремтить окраєць мого саду, О скільки знов невигаданих тем! Я так люблю зітхання листопаду Й осіннє танго білих хризантем. Ворожить вітер, рве пелюстки білі,
