Огнівщина, Ромен

Поетичний заклик до збереження природи Огнівщини

Коли гулятимеш околицями міста, що зветься наче квітка та – Ромен.
По стежці звивистій, укритій жовтим листям, зайди у парк, відомий із давен.
На місці древнього високого пралісу пан Огнів наказав розбити парк.
Щоб встали в ряд кленки, дубки, берізки; за ліхтарем щоб виструнчивсь ліхтар.
Поміж деревами щоб озеро блищало, пташок співочих було чути голоси.
Щоб серце в грудях і щеміло, й завмирало від неймовірної зеленої краси.
І плинув час над парком, наче хмари: то квітнув він, то взимку засинав.
Ним милувались сяючі Стожари і вітер тихо в травах там блукав.
Байдуже сьогодення та жорстоке. Парк «Огнівщина» вже давно сумний.
Бо всюди там, куди не кинеш оком, його галявини засмічені й брудні.
Завзято звикли там відпочивати роменці: і дорослі, і малі.
Та тільки жаль, не вміють прибирати, не чують вони стогону землі.
Що потерпає від стихійних сміттєзвалищ, від куп бляшанок, пластику і скла.
Чи край ти від засмічення позбавиш? Щоб знов земля квітучою була!
Чи виховаєш нові покоління, щоб берегли природи цінний дар?
Щоб від листочка й до могутнього коріння тягнувся парк у небо до Стожар!
Щоб стукотіли дятли десь у кронах, а в травах метушились їжаки!
Щоб барбарисові там достигали грона, а білки брали ласощі з руки.
Щоб замість клаптів поліетилену – суниці, материнка й звіробій!
Окрасу міста – древнього Ромену – парк «Огнівщину» зберегти зумій!

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.