Хлюпоче річка про життя, Джерельну воду забирає. Тече в щасливе майбуття, І літо бабине спливає. Дощу у пригорщі налий. Душа вбирає все навколо. Осінню сповідь
Позначка: українка – найкраща жінка
Окремо від тебе
Окремо від тебе, окремо від світу людського, Обдертий до нитки, ввібравши усю самоту, Я йшов перехрестям доріг, а докучливий спогад Ніяк не зникав, обернувшись на
Не бійся осені
Не бійся осені. У вічі подивися цій мудрій жінці — то, можливо, ти. Під віями обох — птахи пливуть у висі, до мису всіх надій,
Можно я вырвусь наружу?
Можно я вырвусь наружу? Эта тоска меня душит. Стены и своды разрушу. Мне здесь так тесно, так скучно. Можно я крыльям – свободу? Можно я
Пірнаю в тумани
Осінні тумани… Густі й непрозорі… Лягають на землю, зникають в імлі. І світять у небі натомлені зорі, Та не дістається їх промінь землі. . Осінні
Бездонна життєва драма Української Вчительки (Л.У. Соляник)
Нарис-опис Учасники пошукової групи Історико-краєзнавчого гуртка Роменського центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю: 1. Коваль Анастасія Віталіївна, 2001 р. н., учениця 6-Г класу
Шлях у минуле – шлях у майбутнє!
Любов, незрадлива до берегів Дніпра, вела крізь невимовні муки. О, скільки нині спочива в Бавнд Бруку Преславних наших дочок і синів! Свої таланти, силу, навіть
А коли б вона прийшла!?…
Небо зорями розквітло і дивилося привітно на вербу та на хлопчину, хто очікував дівчину!? В.Б. Літнє небо над полатавським селом Кліщинці палало зорями. По ньому
Мы обнимаем города
МЫ ОБНИМАЕМ ГОРОДА, шагами меряем. Читаем новые места, живем в преддверии. Спешим успеть увидеть все, чтобы запомнилось. И бросить мелочью в фонтан, чтобы исполнилось. Мы
Як пахне скошена трава!
Як пахне скошена трава! Як літо невловимо тане. І зірка упаде на ґанок… А далі – пам’ять зорова нестиме спогад: гребля, став… дерева на боках
Ніжність
Я ніжності хотіла – як реформ для тіла й духу, звиклого до міці. Лапаті села, показні столиці – гул повнолюддя, рясноликий фон, на тлі –
Коридори школи
Коридори школи, дух кориди… Ми – міцні, зухвалі й молоді. І майбутнє – легковірна риба, що ведеться на гачки надій. Ще укупі пияки й поети,
