Осінь стогне, плаче, тужить, Дощ вже сипле крижаний. Небо їй, бач, вірно служить, Встигне все, хоч день малий. Все покрила шкірка льоду, А дерева –
Позначка: сенс життя
Переплутались дні і ночі
Переплутались дні і ночі, наче десь за Полярним колом… Сняться сни нам якісь пророчі ті, яких не було ніколи. . Бовдуряччя прийшло на Землю, нищить
З поверненням , Пташко!
З поверненням , пташечко люба, До рідного дому, Катрусю! Де все пережите сховаєш. Ти волі ціну добре знаєш. Всі болі з душі,ніби камінь , Важкий
Я люблю свою осінь
Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани
Мені приснився ранок без війни
Мені приснився ранок без війни: Проміння тепле в шибку заглядає, І пахнуть медом навіть полини, На вітрі крона яблуні гойдає… Співає пташка пісню, не втиха,
Скриплять перила…
Солоний присмак на вустах, На скронях – сріблом пізня осінь… Скриплять перила на мостах, Що пам’ятають нас ще й досі. . Тримає пам’ять крізь роки:
Скажи, Всевишній, слово
Що це? Гуркоче грім у хмарі грозовій? Ні! Це летять снаряди по моїй землі! Це рідну Україну вже на шмаття рвуть. Там хлопці молодії кров
Не в шумной беседе друзья познаются…
Не в шумной беседе друзья познаются… (из фронтовой тетради моего отца) Не надо, чтоб я изменила о вас своё мнение. И другом своим перестала считать.
Так хочу повернутися додому
Так хочу повернутися додому. У церкву помолитися піти. За все , за все подякувати Богу. І в Ньому спокій згублений знайти. Так хочу я припасти
Я не зраджу…
Воскреса наш народ. І не раз воскресає, не двічі, І вдяга вишиванку на кроваве могутнє плече. А калина гірчить… Полини й ковила на узбіччі, І
Коли закінчиться війна
Коли закінчиться війна, Заправиш бак свого авто. І ми поїдемо у Крим, Щоб на спідометрі за сто. Щоб за вікном широкий степ І сонце в
Чудова є у нас душа
Чудова є у нас душа, І серце вірне дав нам Отче, Та щось у нас непоспіша, І біль і сум іще клекоче. Краса ж душі
