Мені приснився ранок без війни: Проміння тепле в шибку заглядає, І пахнуть медом навіть полини, На вітрі крона яблуні гойдає… Співає пташка пісню, не втиха,
Категорія: Лісненко Тетяна
 |
Роменська поетеса, педагог і депутат. Голова міської громадської організації “Літературне об’єднання «ДИВОСЛОВО»”, член МСПУ. |
Печаль війни
Відкапала весна біди сльозами, Й моя в гіркій печалі сторона… Скрутив їй ворог руки ланцюгами, Тому вона в скорботі і сумна. Вкраїна моя в смутку
Вікно
Вікно завішене не плаче… Ні сліз, ні сонця, ні роси. Але війни жахіття бачить, Господь лампад не погасив… Уранці тріснуло, так гучно, Від бомби вражої…
Я не зраджу…
Воскреса наш народ. І не раз воскресає, не двічі, І вдяга вишиванку на кроваве могутнє плече. А калина гірчить… Полини й ковила на узбіччі, І
Розжарені зорі
Розжарені зорі, немов на пательні, сичать, Земля ледве диха, димами у квітні цвіте… А душі людей ні до кого чаїно кричать. На дні учорашнім –
Війна
Ти все змінила! Все моє життя! В бігу ти зупинила мої коні… У вчора вже немає вороття, Застиг мій потяг прямо на пероні. Все зупинилось:
А дні війни – немов чорнило ночі
А дні війни – немов чорнило ночі, Навіть зірки не блимають здаля… Весни у поле – погляд неохочий, В вогні й диму і луки, і
Реве Дніпро і діти плачуть
Реве Дніпро і діти плачуть, Будинки рушаться, дими… Невже Господь цього не бачить? Де ж білий ангел із крильми? Підвали сірі, відчай, болі, В кутку
Осіннє танго білих хризантем
Горить, тремтить окраєць мого саду, О скільки знов невигаданих тем! Я так люблю зітхання листопаду Й осіннє танго білих хризантем. Ворожить вітер, рве пелюстки білі,
Пізній вечір
Вечоріє. Вже темно довкруж, Ароматів жоржин вже доволі. А маленькі ліхтарики руж Засинають у листі поволі… Зірка гасне на небі мерщій, В небо зір чийсь
Роменському району – бути!
ЗВЕРНЕННЯ громадськості України і зарубіжжя на підтримку депутатів Сумської обласної ради щодо збереження та розвитку Роменського району! Роменський район здавен є агро-промислово і торгівельно розвинутим.
І знову зацвіли черешні білі
І знову зацвіли черешні білі, Вигукують у сад тебе й мене. У ці чарівні диво-заметілі Кохання наше нас не обмине. Куди не глянь – усюди
