Моє місто заходить в ніч, Перетерши плітки буденні, У тумані сліпих узбіч Знов ховає думки щоденні. Запаливши вогні, мовчить, Назбиравши зірок в долоні, Суховієм в
Позначка: поет
Шкіра
Ніч для сповіді, ніч для аркушів, темінь висне, хоч в око вистрели. В безкінечність римую пахощі перепечених яблук вистиглих. Не встигаю з окличним реченням! Телефон
Кола життя
Мене до себе Всесвіт не позвав. Той, що в миру назвали Раєм. І в тій Землі, що десь там у безкраї, Своє життя я знов
О – це не сон..
О – це не сон…і зовсім- не омана… Це серпень сяє зорями вночі… І рясні роси з соняхом, так манять… І квітка- ,,ружа”…ніжні ,,паничі”. Ця-
Наодинці зі мною думки
Наодинці зі мною думки, обережні й тривожні, Перейшли куряву міжусобиць і попіл війни. Скільки коштує біль? Оцінити, звичайно, не можна, Особливо, коли на терезах ніщо
Полювання на вірша
Сливоока мисливиця звіра із себе виманює, в хитрій руці – кольоровий привабливий спогад і – чорний, загострений, мов капуцин. А мисливське натхнення – що пензель:
