З поверненням , пташечко люба, До рідного дому, Катрусю! Де все пережите сховаєш. Ти волі ціну добре знаєш. Всі болі з душі,ніби камінь , Важкий
Позначка: Росія – загарбник
Я люблю свою осінь
Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани
Перше літо без літа
Перше літо без літа. Весна без весни. Перший лютий – по справжньому лютий. Десь, напевне, був шлях, не такий, запасний. Не оцей, де спіткаються люди
Скажи, Всевишній, слово
Що це? Гуркоче грім у хмарі грозовій? Ні! Це летять снаряди по моїй землі! Це рідну Україну вже на шмаття рвуть. Там хлопці молодії кров
Допоможіть…
Допоможіть, допоможіть, допоможіть!.. Читаю часто , люди, в інтернеті. Зник безвісти мій син, а в мене брат. На нашій горем пошматованій планеті. Допоможіть знайти, немає
Я не зраджу…
Воскреса наш народ. І не раз воскресає, не двічі, І вдяга вишиванку на кроваве могутнє плече. А калина гірчить… Полини й ковила на узбіччі, І
Коли закінчиться війна
Коли закінчиться війна, Заправиш бак свого авто. І ми поїдемо у Крим, Щоб на спідометрі за сто. Щоб за вікном широкий степ І сонце в
Війна
Ти все змінила! Все моє життя! В бігу ти зупинила мої коні… У вчора вже немає вороття, Застиг мій потяг прямо на пероні. Все зупинилось:
Звернення
Хотів би сказати, наразі, Бабусі своїй, батьку й мамі, Що зараз з росії пруть мразі До мене, до цього незнані. Ви зараз спочиєте в мирі,
А дні війни – немов чорнило ночі
А дні війни – немов чорнило ночі, Навіть зірки не блимають здаля… Весни у поле – погляд неохочий, В вогні й диму і луки, і
Поетичний заклик до збереження природи Огнівщини
Коли гулятимеш околицями міста, що зветься наче квітка та – Ромен. По стежці звивистій, укритій жовтим листям, зайди у парк, відомий із давен. На місці
Обдирали
Кому війна, а кому – мати родна? Примовка ще з І-ї Світової війни. З’явивсь у нас прошарок: «Обдирали!?» Хто ціни на усе попіднімали?: На молоко,
