Микола Дмитрович Леонтович

Український “Щедрик”: відомий і невідомий?

На 104-річницю першого хорового виконання твору Миколи Леонтовича «ШЕДРИК» і 67-річчя картини Миколи Бутовича «Щедрик» …

Авторська партитура "Щедрика"
За обр. Миколи Леонтовича “Щедрик”. Ноти для фортепіано.

П о с в я т а «ЩЕДРИКУ»:
Щедрик-Щедрик український,
наш рідненький – материнський,
всі колядки увібрав,
Душу й Серце заквітчав.
На весь світ він зазвучав,
Леонтович йо’ подав …

Щедрик-Щедрик український,
наш рідненький – материнський,
на Бутовича картині
із кошарою в родині,
у Різдв’яній вечорині …

Щедрик-Щедрик український,
наш рідненький – материнський,
в Новоріччя скрізь лунає,
Україну зігріває,
із Різдвом Людей вітає …

05.01.16

Щедрик-Щедрик український,
наш рідненький – материнський!
Щедрик появився в Донбасі –
як ізнову він на часі!
Ролик доброволець зняв
та в “Youtube” показав …

Щедрик-Щедрик український,
наш рідненький – материнський!
Батальйон «Донбас» сміливський
друзів й ворогів вітає –
Різдва доброго бажає,
всіх до Миру закликає …

08.01.2016.
м. Київ – на 2016-е Різдво Христове …

ПРЕВЕНТИВ: У ці Новорічно-Різдв’яні дні по всьому світу звучить український шедевр «Щедрик»… Всього-навсього 3-и ноти і 4-и звуки до-сі-до-ля прославили на весь світ українську колядку і талановиту співочу Душу… Найвідоміша й найпопулярніша американська різдвяна пісня «Carol Of The Bells» у часі Різдва безперестанку звучить у Штатах, Канаді, країнах Європи, Австралії, навіть, в Японії і Китаї, на FM-станціях і телеканалах, на вулицях і у супермаркетах! Ця мелодія стала візитівкою західного Різдва і за останні десятиліття успішно витісняє славнозвісну «Jingle Bells». «Carol Of The Bells» часто звучить у багатьох відомих фільмах і рекламних роликах. Усі найпопулярніші американські виконавці записують різдвяні альбоми, де завжди чільне місце посідає ця мелодія. Уже третій рік його співає найпопулярніший у світі гурт “Pentaponix.”Але навіть нині мало хто, крім музикознавців, не знає, що ця пісня прийшла в Америку, у Світ із України. Як майже невідомим залишається автор народної пісні, над обробкої якої він працював усе своє життя, так і національнонародне коріння цього твору розчинилося в таланті великого українця-патріота … Попри все – таки частіше «Щедрик» звучить і в Україні … В.Б.
De-factum: На 2016-е Новорічя, у нічній програмі «Щедрик» виконав у своїй оригінальній музичній і текстовій обробці українець-патріот, відомий співак Олег Скрипка (Телеканал «Інтер»), а повтор був 03 січня ц.р. о 23.51:23-54.
6 січня 2016 р., о 22 год. на ТБ “1+1” Проект талановитої української співачки Тіни КАРОЛЬ «Різдв’яні пісні» із дитячою співочою групою, де також буде звучати «ЩЕДРИК»…
Лунає він по світу і в Рзідвяні дні 2020 року!

Удалося написати Присвяту датам “Щедрика” …
Удалося віднайти й картину «Щедрик» …

Випущено унікальні монети «Щедрик”В.Б.

Саме ж слово «щедрик» має декілька значень:

  • Щедрик – це скорочена назва українських народних обрядових пісень щедрівок;
  • «Щедрик» – це один з найвідоміших хорових творів українського композитора Миколи Леонтовича;
  • «Щедрик» – це щедра українська людина;
  • «Щедрик» – це дитячий хоровий колектив.
  • «Щедрик» (Serinus serinus) – це птах ряду горобцеподібних;
  • «Щедрик» – це пісня на слова О.Богачука, муз. І Сльоти;
  • «Щедрик» – це назва картини Миколи Бутовича на мотиви колядки «Щедрика» Миколи Леонтовича …

Усе цікаве і важливо, але найзначуще місце, звісно, посідає Новорічно-Різдв’яний  «Щедрик» в обробці славетного українця-патріота, талановитого композитора Миколи Дмиторовича  Леонтовича, що став усесвітньо відомим:

Щедрик, щедрикЩедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
— Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнятка народились.

В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей.
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.

В основу цього твору покладена українська щедрівка — пісня добрих побажань, яка виконується у період зимових свят. Щедрівка – це українська обрядова пісня. Співається на Новий рік, після Різдва, із щедрими побажаннями врожаю, здоров’я і достатку на майбутній рік. Щедрівки співали окремо господареві, господині, хлопцеві, дівчині, усій родині, громаді.

Щедрівки, так само як і колядки, беруть свій початок дуже давно. Це величальні українські обрядові пісні, які виконуються під Новий Рік і під час Йордану в Щедрий Вечір. Вони так само, як і колядки, оспівують величання господаря і його родини. Щедрівки також висловлюють побажання великого врожаю і достатку. Деякі щедрівки мають відбиток образів старого князівсько-дружинного побуту з часів ще Київської Русі. У щедрівках, так само, як і в колядках християнського циклу, відбиваються біблійні епізоди, зокрема: народження Ісуса Христа й поклоніння волхвів і пастухів. Також у щедрівках є багато образів святих, щоб надати їм більш магічного значення.

Щедрик, щедрикЩедрівки – це унікальне явище і культурне надбання українського народу!

У «Щедрику» співається про ластівку, яка прилетіла до господи провістити про незабаремний прихід Весни і багатий рік для родини. Згідно з популярною інтерпретацією, український оригінал спирається на стару слов’янську легенду про те, що кожен дзвін у світі прославляв Ісуса в ніч, коли він народився.

Органічно поєднавши прийоми народного багатоголосся з досягненням класичної поліфонії, чимало років працюючи на цим, композитор домігся того, що кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні. Він удається до так званих органних пунктів, на тлі яких будує складні звукові комплекси. Цим він досягає особливої гармонійності…

ІЗ ЖИТТЄПИСУ КОМПОЗИТОРА.

Микола Дмитрович Леонтович Народився Микола Дмитрович Леонтович у селі Монастирок Брацлавського повіту Подільської губернії (Тоді це була Російська імперія) 1 (13) грудня 1877 року в родині сільського священика. Раннє дитинство минуло у селі Шершнях Тиврівської волості Вінницького повіту.

Початкову музичну освіту Микола здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів. Народних пісень Миколу навчала мати. 1887 року Леонтович вступив до Немирівської гімназії. У 1888 році, через відсутність коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії у церковних хорових творах. 1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії у Кам’янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки композитора МиколиЛисенка.

Батько, дід і прадід композитора були священиками. Мати, Марія Йосипівна, гарно співала. Брат Олександр і сестра Марія стали професійними співаками, Олена вчилася у класі фортепіано Київської консерваторії, Вікторія грала на кількох інструментах. Микола Леонтович, покликаний музикою, відмовився від сану. Після Кам’янець-Подільської духовної семінарії став учителем двокласної школи у Чукові – тепер Немирівський район. Засновував шкільний оркестр, і всі власні кошти витрачав на музичні інструменти для учнів. Купив 5 скрипок, віолончель, флейту, корнет і тромбон (із місячною зарплатою у 27 руб. за кожен інструмент віддає по 25-40 руб.). Після Чукова йому доводиться працювати ще у теперішньому Бахмуті на Донбасі, Тульчині на Вінниччині та Києві.

Перші творчі кроки. Провчившись два роки в шостому класі, у червні 1899 року Леонтович закінчив духовну семінарію і почав працювати вчителем у сільських школах і водночас самотужки удосконалювати свою музичну освіту. У селі Чукові Брацлавського повіту Подільської губернії (нині Немирівського району Вінницької області) він організував самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував українські мелодії та п’єси російських і українських композиторів. 1901 року він видав перший збірник пісень із Поділля. 1903 року вийшов другий збірник подільських пісень із посвятою композитору Миколі Лисенкові.

Перша творча дяльність. Восени 1904 року Микола Леонтович покинув Поділля і переїхав на Донбас, де влаштувався викладачем співу та музики у місцевій залізничній школі. Під час революції 1905 року Леонтович організував хор робітників, який виступав на мітингах. Діяльність Леонтовича привернула увагу поліції й він змушений був повернутися на Поділля, у місто Тульчин, де викладав музику і спів у Тульчинському єпархіальному жіночому училищі для дочок сільських священиків. Із 1909 року Микола Леонтович навчається під керівництвом відомого теоретика музики Болеслава Яворського, якого він періодично відвідує у Москві та Києві.

Микола Леонтович Того часу Микола Леонтович створив багато хорових обробок, зокрема славнозвісний «Щедрик», а також «Піють півні», «Мала мати одну дочку», «Дударик», «Ой зійшла зоря» та інші. У Тульчині він знайомиться із відомим композитором Кирилом Стеценком (1882-1922 рр.ж.). 1916 року із хором Київського університету вперше виконує свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у київської публіки. До речі, його твори нині виконує також нащадок, теж Кирило Стеценко, видатний український скрипаль!

У Києві. Із встановленням Української Народної Республіки М.Д. Леонтович переїздить із Тульчина до Києва, де починає активну діяльність як диригент і композитор. Низку його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України. На одному з концертів великий успіх мала «Легенда» Миколи Вороного (оригінальний твір Леонтовича). Після приходу більшовиків Леонтович працює деякий час у музичному комітеті при Народному комісаріаті освіти, викладає у Музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка, разом із композитором і диригентом Г. Верьовкою трудиться у Народній консерваторії, на курсах дошкільного виховання, організовує кілька хорових гуртків.

Повернення на Вінниччину. Під час захоплення Києва 31 серпня 1919 року денікінцями, які переслідували українську інтелігенцію, змушений утікати до Тульчина. Засновує першу в Тульчині музичну школу. 1919-1920 рр. працює над першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою «На русалчин Великдень» за однойменною казкою письменника Бориса Грінченка. Восени 1920 р. у Тульчині відбулися гастролі хорової капели під керівництвом Кирила Стеценка та Павла Тичини як другого диригента. Під час концертів капела виконувала твори Леонтовича. В останні місяці життя Леонтович закінчував оперу «На русалчин Великдень».

«Загадка» смерті Миколи Леонтовича. Впродовж останніх десятиліть загибелі М.Д. Леонтовича присвячено чимало публікацій. У своїх деталях усі ці матеріали часто ґрунтуються на оповідях свідків-родичів і різко контрастують та суперечать одна одній. Це чітко виявилося уже з поваленням радянсько-комуністичної влади в часи незалежності України, коли стали доступні засекречені матеріали тих часів, які показали спотвореність та заангажованість публікацій у радянські часи, якими приховували знищення талановитого українського композитора тодішніми владними структурами – так званим ВЧК. Єдине, що так і не стало зрозумілим, — через що чекісти вдалися до такого жорстокого акту, яка була причина вбивства композитора? Лише наприкінці 20-го століття стало можливим частково відкрити завісу пропагандистської машини радянських каральних структур.

Через нестатки влітку 1919 р. дружина Миколи Клавдія із двома доньками залишила Київ і повернулись у Тульчин на Вінниччину. Сам М. Леонтович не міг себе відірвати від насиченого музичного життя у великому місті, хоча платню одержував мізерну. Однак уже восени ц.р.у «благенькому літньому пальтечку», як згадував його друг Гнат Яструбецький, застуджений та змарнілий, композитор теж вирушив у Тульчин. Пішки! З’єднавшись із сім’єю, вчителював у місцевій трудовій школі, створеній на базі єпархіального училища. Але грошей все одно не вистачало. Діти недоїдали. Тоді Микола Леонтович вирішив йти до батька у рідне село Марківку з надією принести трохи харчів. Не знав, що іде по свою смерть…Дорогою до батьківської хати навідав колегу Якима Греха, а також завернув у село Стражгород до своєї учениці Надії Танашевич. Разом із Надією він працював над народно–фантастичною оперою у трьох діях «На русалчин Великдень» за однойменною казкою Бориса Грінченка.

– Вона наспівала мені багато пісень, – розповідав про Надію Якиму Греху. – Може, полюбила старого–лисого. Нехай любить, буде краще писати текст. Любов -поезія, це найкращі переживання кожної людини.

Після обіду мама Надії задля розваги взялась ворожити Миколі Леонтовичу: «У Вас рука артистична. Лінія таланту ясно позначена. Лінія любові дуже мала. І от тепер щось печальне зазначено на Вашій руці, от тут, на лінії життя. Якось так, немов вона скоро Вам кінчається…». Леонтович віджартувався: «Значить, коли буду від вас іти і з лісу вийде бандит мене вбивати, то скажу йому: «Е, ні! Стій. Матушка Танашевич мені ще вгадувала довго жити».

У ніч із 22 на 23 січня 1921 р. композитор перебував у свого батька у селі Марківка Гайсинського повіту, де був убитий агентом ВЧК Афанасієм Грищенком, який напросився в хату переночувати, назвавшись чекістом, що проводить боротьбу з бандитизмом. Леонтович багато грав йому, той попросив навіть ноти «Інтернаціоналу» (чи перевіряв його на комуністичність), які так і лишилися на столі написати. Уранці чекіст застрелив Миколу Леонтовича, зв’язав рідних і пограбував будинок, украв навіть чоботи. Текст рапорту, що розкриває ім’я вбивці композитора, оприлюднено лише у 1997 році. РАПОРТ: «Секретно ‑116. Тов. Начальнику Подольской Губернской милиции. В ночь на 23е января агент уездЧЕКа Грищенко выстрелом из винтовки убил сына священника с. Марковки, Кубличской волости, Николая Леонтовича 43х лет, у которого Грищенко ночевал, и 26го января Грищенко, скрывавшийся в м. Теплике, при преследовании его чинами милиции, выстрелом из винтовки ранил в живот милиционера Твердохлеба. Начальник Уездной Советской Милиции (підпис)»

Найдетальніші відомості про ту трагедію стали відомі завдяки двом рідкісним документам, які віднайшла завідувачка відділу обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко. Після багатьох років збирання матеріалів до музею для поповнення його фондів туди потрапив товстий щоденник відомого українського письменника Степана Васильченка. Там згаданий один із найближчих друзів Микола Леонтовича, Гнат Яструбецький, який записав детальну розповідь батька Леонтовича про вбивство композитора. Саме Гнат Васильович зібрав найбільше матеріалів про життя і творчість Леонтовича, написавши його біографію, а в своєму щоденнику повідав про ту жахливу ніч у Марківці: «Це була вельми важка і небезпечна подорож, — написав він у своєму щоденнику. Найперше дослідник поїхав у село Марківку, нині Теплицького району, до батька композитора. Хотів з перших уст довідатися, що ж трапилося у той січневий день з його сином. Ось як описує про це дослідник. У суботу 9 січня 1921 року Микола Леонтович був у Тульчині. На прохання сестри Вікторії він поклав на ноти “Заповіт” Шевченка. Під вечір, у той же день, він приїхав кіньми у Марківку до батька. Ще не встигли обмінятися новинами, як на подвір’я в’їхала підвода. “Була шоста година вечора по сонцю… До хати зайшов молодий, 22–23-х років, середнього зросту чоловік. Темний блондин, без вусів і бороди. Руки мав холені, з довгими пальцями. Гарно вбраний. Пальто з овечим коміром. На голові кепка. Розмова російська, солдатська. Попросився переночувати.” Якби ж Леонтовичі знали, що дають нічліг вбивці… Прибулий казав, що в Марківці має багато діла. Що він чекіст (інформатор). Проводить боротьбу з місцевим бандитизмом. Пропонував роздивитися документи з печатками Гайсинської ЧК. Особливо пропонував це зробити Миколі Дмитровичу. А документів була “гора”. Леонтович роздивився їх і, повертаючи власникові, сказав: “З такими документами небезпечно будь-де ночувати.” Непроханий гість називав себе на прізвище Гріщенко. Як був зазначений він у документах, ніхто не відає, бо Микола Дмитрович єдиний, хто роздивлявся документи, нікому нічого не говорив з цього приводу… Звук пострілу розбудив отця. Була 7.30 ранку. На ліжку під вікном сидів напівзігнутим Леонтович і зляканим голосом допитувався: “Що це, вибух?” Промовивши ці слова, впав на подушку. Над його ліжком стояв Гріщенко. Він був босий, в одній білизні. В руках тримав зброю, викидаючи стріляну гільзу. Дома ще були сестра композитора Вікторія і донька Галина. Їм, як і батькові композитора, незваний гість позв’язував руки. Він одягнув на себе напівкожушок, який носив батько Леонтовича. Лаявся брудними словами. Вимагав грошей. На очах у всіх витрушував все з гаманця Миколи Дмитровича. Забрав 5000 карбованців різною валютою. Все поперекидав у будинку. Шукав речі. І з речами вийшов. У цей час Леонтович лежав нерухомо з розплющеними очима. На ліжку й на підлозі була калюжа крові. На крик пана-отця прибіг учитель, інші люди. Вони розв’язали руки Леонтовичам, наклали пов’язку на рану потерпілого. Рана була з правого боку. Рвана рана. Леонтович ще встиг сказати: “Тату, я помираю”. Була восьма година ранку, неділя 10 січня 1921 року. Коли приїхав лікар, Леонтович був уже мертвий. 12 січня, коли ховали композитора, у Марківці мела дуже сильна завірюха.» Ховали композитора без чобіт…

«Леонтовича убито. Жаль сухий у мене. Дико», –  записав у щоденнику 27 січня 1921-го поет Павло Тичина, який знав композитора і навіть співпрацював із ним. Пізніше він ще згадує про трагедію: «Виписую ноти для хору. Музика Леонтовича». Чудно. Уся Україна заспівала Леонтовича. А що йому, Миколі Дмитровичу? Лежить у труні, нікому не потрібний. Тихим будеш – тебе уб’ють. Сильним станеш – повинен убивать. От у чім логіка життя».

Спотворення-викривлення фактів комуністичним режимом про смерть Миколи Леонтовича:

  • Як тільки округа м. Теплика провідала про загибель від рук чекіста їх земляка – відомого композитора Миколи Леонтовича (сина місцевого священника) – місцевим органам довелося, аби стримати хвилю гніву, видумати версію вбивства на побутовому ґрунті з заїжджим білогвардійцем (а пізніше – петлюрівцем, це так вони вирішили маскувати чекіста). Та це не стало панацеєю, інформація про ганебний злочин докотилася до Києва, де Микола Леонтович мав багато друзів і прихильників, особливо у колі інтелігенції.
  • Тому нагально було відряджено з Києва до Марківки одного з товаришів Миколи – Гната Яструбецького, який на той час працював заступником завідувача політвідділу одного з київських видавництв. Поїхавши на місце трагедії із мандатами київської ЧК і губревкомітету, він провів там 4 місяці (з лютого до травня), а по приїзді зробив доповідь «Товариству вшанування пам’яті М. Леонтовича». Яструбецький наводить прізвища свідків, розповіді композиторових сестри Вікторії та дочки Галини, той виклад був зроблений по свіжих слідах, надзвичайно докладний, але частина фактів була упущена, завдяки чому в офіційних колах поширили інформацію про вбивство Леонтовича переодягненим «петлюрівцем».
  • Опісля першої хвилі фальсифікації в Україні почалися часи розкуркулення, Голодомору та Великого терору – все це могло би стерти з пам’яті селян той жахливий випадок, та суспільна пам’ять не далася так просто – у воєнні часи частина матеріалів і спогадів свідків таки потрапили за кордони СРСР, а надзвичайна популярність пісні «Щедрик-ведрик» спричинилась до ґрунтовних досліджень творчості й життя її автора. Багато науковців-діаспорян та навіть американських дослідників і журналістів перейнялися долею цього талановитого композитора. І знову «виплили на світ божий» факти та спомини щодо знищення Миколи Леонтовича чекістськими структурами. Тому радянській владі довелося вдаватися до різних методів, аби «віднайти» хоча б які-небудь нейтральні факти.
  • Чергова хвиля спотворень виплеснулася після публікації у діаспорних колах спогадів композитора, хорового диригента, публіциста, духовного діяча Тележинського Михайла Теодоровича, в яких напряму йшло звинувачення тодішньої влади в утисках талановитого композитора та його вбивстві. Оскільки розголосу не можна було уникнути, українській владній машині доручено вибудувати систему спростувань. Це робив відповідальний секретар міністерства внутрішніх справ УРСР Головченко Іван Харитонович, який з 1962 р. став міністром внутрішніх справ УРСР (аж до 1982 року). Саме з-під пера цього «письменника»-міністра почали виходити спогади родичів Леонтовича (сестри чи дочок), в яких поміж куцих даних убивства поширювалася розлога “інформація” щодо «петлюрівсько-розбійницького» сліду в справі Леонтовича.
  • Перебуваючи на найвищих щаблях репресивно-каральної машини, «письменник» Головченко, як куратор справи «Композитора Леонтовича», зміг приховати багато фактів й затвердив офіційно версію вбивства – петлюрівсько-розбійний напад.
  • Однак із припиненням існування СРСР відкрилося чимало прихованих сторінок історії і, як наслідок, віднайдені й оприлюднені факти зумисного вбивства органами ВЧК талановитого українського композитора Миколи Леонтовича.

Але з а щ о? Випадковості чи побутовості тут немає. Без усіляких контраверсій можна стверджувати: За українськість М.Д. Леонтовича! Тим більше, що за однією із версій, убивство великого композитора було спланованим. Бо є спогади очевидців, що Микола Леонтович хотів із родиною емігрувати. А цього тодішня влада не могла аж ніяк цього допустити.

ТВОРЧІ ЗДОБУТКИ. Основу музичної спадщини Леонтовича становлять хорові мініатюри – обробки українських народних пісень, які й донині є неперевершеними і їх виконують всі українські хори в Україні і діаспорі. Це позначені великим талантом композитора перлини народного мелосу «Щедрик», «Козака несуть», «Дударик», «Із-за гори сніжок летить», «Женчичок-бренчичок», «Гаю, гаю, зелен розмаю» та багато інших. На основі українських народних мелодій М.Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання. Він був одним із перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури. Водночас почерк Леонтовича вирізняється з-поміж інших граничною гнучкістю і природністю руху голосів, ювелірною шліфовкою подробиць. Леонтович вдало використав традиції імпровізаційності в творчості українських кобзарів, які кожну нову строфу тексту пісні інтерпретували по-новому. Леонтович застосовував темброву варіантність виконання народних рапсодів у своїх обробках, надаючи хору можливість розкрити велике розмаїття гармонії, контрапункту. Послідовно втілюючи усвоїх обробках ідею гармонізації й поліфонічності, композитор, маючи глибоку й різнобічну музичну освіту, широко використовував найкращі досягнення світової хорової техніки.

Тематика його хорових мініатюр надзвичайно різноманітна. Це – обрядові, церковні, історичні, чумацькі, жартівливі, танцювальні, ігрові пісні. Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Це, зокрема, «Ой у лісі при дорозі», «Ой темная та невидная ніченька», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам’яної». Вони характерні динамічним розгортанням сюжету, активною драматизацією подій та образів. Взірцем такого високого драматичного піднесення може слугувати народна пісня «Пряля», в якій Леонтович досяг рівня трагічної балади.

У піснях-реквіємах «Козака несуть», «Із-за гори сніжок летить», «Смерть» М. Леонтович талановито переосмислив мелодику народного плачу, використовуючи специфічне звучання окремих голосів і цілих хорових груп, застосовуючи різні хорові звукові ефекти, наприклад, спів із закритим ротом.

Найвищим досягненням композитора вважають пісні «Щедрик»,  і «Дударик», в яких М. Леонтович досягнув максимальної мелодоритмічного звучання. Особливо популярним був і залишається «Щедрик», в якій органічно поєднані прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії і кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні.

Леонтович як педагог-композитор. Початок 20-го століття ознаменував нові шляхи в українському вчителюванні, яке перейшло від бурсацько-релігійного до народницько-українського спрямування. А Микола Леонтович зміг й на цій, педагогічній ниві, проявити свій талант. Йому, як і багатьом тогочасним українським композиторам – Миколі Лисенку, Кирилу Стеценку, Якову Степовому – притаманне поєднання творчої, педагогічної і виконавської (диригентсько-хорової) діяльності. Понад двадцять років Микола Дмитрович віддав вчителюванню співів у школах різних міст: Тиврова, Вінниці, Гришиного, Тульчина та Києва. Як композитор, він був ще й добре обізнаний зі станом викладання співів у школах, із художнім рівнем учнівських хорів. Чимало своїх сил він віддавав педагогічній праці в учительській семінарії, Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка та на диригентських і театральних курсах, а ще на курсах працівників дошкільного виховання чи навіть у робітничих гуртках і школах.

Саме в Музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка і на диригентських курсах Леонтович викладав хоровий спів, основи техніки диригування, теорію музики і контрапункт. Проводячи свої виклади, він часто знайомив хористів зі своїми піснями («Дозволь мені, мати», «Ой там, за горою», «Дударик»), виявляючи у них чудове уміння за доволі короткий час охопити хоровий твір загалом і створити повноцінне враження про цю композицію. Як викладач музично-теоретичних предметів, зокрема контрапункту, композитор був послідовником методологічних принципів свого вчителя Болеслава Яворського — автора теорії ладового ритму, яка була в ті часи досить поширеною. А на курсах дошкільного виховання він проявив себе як досвідчений практик-методист. Тримаючи струнку послідовность, він застосовував свої методи вивчення пісень дітьми, пропонуючи їм спочатку прості, а згодом складніші пісенні зразки. І звертав особливу увагу на складові частини самої пісні — мотив, фразу, речення, період (куплет). У процесі співу дитини він враховував та розвивав почуття ритму у неї, використовуючи при цьому відбивання ритмічного пульсу руками, ногою, пальцями. Леонтович комбінував різні позиції співу, пропонуючи спів сидячи і стоячи, спів окремими групами, а потім усіх разом, і, щонайголовніше, завше вважав за необхідне вдаватися до музично-слухової наочності, зокрема співу самого вчителя. Великого значення Микола Леонтович надавав дикції виконавця, співацькому диханню, застерігаючи від надто сильного, форсованого звуку, обстоюючи тихий або голосний спів і відповідне його застосування у виконанні пісень. А щодо добору/вибору пісень, Леонтович орієнтує вчителів співів на пісні канонічного складу, вважаючи, що їх засвоєння створює основу для двоголосного співу.

Бюст Миколи Леонтовича на алеї видатних земляків у Вінниці
Бюст Миколи Леонтовича на алеї видатних земляків у Вінниці.

Вшанування Миколи Леонтовича. На вшанування Миколи Леонтовича. 1 лютого 1921 року значна група діячів культури, професори й студентство зібралися в Київському музично-драматичному інституті імені Микола Лисенка, щоб за християнським звичаєм відзначити 9 днів по смерті Миколи Леонтовича. Нашвидко, але з великою відповідальністю, спорядили концерт з творів Леонтовича, виступили зі словами жалю й скорботи. На цій зустрічі створено Комітет пам’яті Миколи Леонтовича, який пізніше оформився як Музичне товариство імені Миколи Леонтовича. До цього товариства входили такі відомі українські митці, як Борис Лятошинський та Павло Тичина, багато з членів товариства, як наприклад Лесь Курбас та Гнат Хоткевич, пізніше розділили трагічну долю Леонтовича, загинувши від рук представників московських спецслужб. Саме ж ім’я Леонтовича було «визнане неактуальним для радянської доби» і фактично лишалось таким до середини 1950-х.

Диск камерного хору Київ із духовними творами Миколи Леонтовича
Диск камерного хору Київ із духовними творами Миколи Леонтовича

Список творів. До творчого доробку Миколи Леонтовича вдіносяться оригінальні і аражувальні твори.

Опера:

  • «На Русалчин Великдень» (за казкою Б. Грінченка, 1919, незакінчена; 1975. Мирослав Скорик завершив, відредагував та інструментував для сучасного складу симфонічного оркестру);

Фрагменти композицій М. Леонтовича:

Хори на слова українських поетів:

Композиції на літургійні тексти

  • Літургія св. Івана Златоустого,
  • Молебень,
  • частини Всенощної;

Хорові обробки українських народних пісень (понад фахових варіацій 150) зокрема:

  • «Щедрик»
  • «Дударик»
  • «Пряля»
  • «Козака несуть»
  • «Мала мати одну дочку»
  • «Зашуміла ліщинонька»
  • «Ой з-за гори кам’яної»
  • «Із-за гори сніжок летить»
  • «За городом качки плинуть»
  • «Піють півні»
  • «Коза»
  • «Гра в зайчика»

Музичні приклади:

А  також:

Микола Леонтович на марці України
Микола Леонтович на марці України.

Нині ім’я Миколи Леонтовича носять вітчизняні музичні колективи, зокрема Капела бандуристів, та навчальні заклади (зокрема Вінницьке училище мистецтв і культури). Іменем Леонтовича названі вулиці у Києві та інших українських містах. Меморіальний музей Леонтовича працює у місті Тульчині Вінницької області, 1977 року відкрито також музей Леонтовича у с. Марківка неподалік місця його поховання.

1977 року. 37 хорових творів Леонтовича були записані хором студентів Київської консерваторії під орудою П. Муравського. 2005 року диск із 32 духовними творами Леонтовича випустив камерний хор «Київ» під орудою М. Гобдича

Національний банк України з  5 сiчня 2016 НБУ вводить у обіг пам’ятні монети України – Щедрик (до 100-річчя першого хорового виконання твору М. Леонтовича), Монети присвячені 100-річчю першого виконання твору Миколи Дмитровича Леонтовича – Щедрик хором Київського університету.

Микола Леонтович – український композитор-новатор, майстер хорової мініатюри, автор близько двохсот обробок народних пісень, який в умінні тонко відчути народну інтонацію і музичними засобами змалювати поетичний образ не має собі рівних. “Щедрик” – одна з найпопулярніших обробок Леонтовича, над якою композитор працював майже все життя, знана не лише в Україні, а й в усьому світі під назвою “колядка дзвонів” (“Carol of the Bells”, “Ukrainian Bell Carol”, “Ukrainian Carol”). Монету номіналом 5 гривень виготовлено з нейзильберу, а монету номіналом 20 гривень із срібла.

Пам'ятні монети – Щедрик 
Пам’ятні монети – Щедрик.

Монети продовжать серію: Українська спадщина.На аверсі срібної монети номіналом 20 гривень розміщено: угорі малий Державний Герб України та півколом напис – Національний банк УКРАЇНИ, унизу номінал – двадцять гривень, у намистовому колі зображено різдвяну зірку, в центрі якої – колядники, праворуч від них на дзеркальному тлі – рік карбування монети 2016; між променями зірки – по три дзвоники. На реверсі срібної монети розміщено композицію, поділену на дві частини стилізованим музичним рядком зі `Щедрика`: угорі портрет Миколи Леонтовича з диригенською паличкою в правій руці, на лівій руці композитора сидить ластівка, праворуч – напис МИКОЛА/ЛЕОНТОВИЧ; ліворуч від портрета на тлі концентричних кіл, що символізують звучання музики, у центрі яких вставка з кубічного оксиду цирконію, напис ЩЕДРИК; унизу колядка дзвонів`– на тлі кольорових голографічних кіл зображено дзвоники. Елементи оздоблення – кубічний оксид цирконію діаметром 2,0 мм та голографічне зображення.

Микола Леонтович – сидить у третьому ряду четвертий праворуч – серед учасників Першого українського хору в Києві, 1919 рік
Микола Леонтович – сидить у третьому ряду четвертий праворуч – серед учасників Першого українського хору в Києві, 1919 рік.

СВІТОВЕ ЗВУЧАННЯ «ЩЕДРИКА». У Різдв’яні дні по всій Америці лунає  мелодія нашого “Щедрика”. Але, фактично, мало хто ніхто і ніколи не згадує про її/його справжніх авторів – український народ та Миколу Леонтовича? “Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка…”. Ці слова “Щедрика” є перлиною української пісенної творчості з циклу щедрівок. І як уже зазначалося, згармонізував “Щедрик”, на основі народної мелодії і слів визначний диригент і композитор Микола Леонтович, убитий у домі свойого батька підісланим чекістом у 1921 році.

Музичний і словесні чари “Щедрика” полонили не лише українців, а й іноземців у багатьої країнах. У різдв’яні дні на радіо і телебаченні по всій Америці лунає мелодія нашого “Щедрика”. Але не зовсім українського? Серед американців він відомий як “Choral of Bells”. До мелодії “Щедрика” додані слова зовсім іншого змісту, ніж вони є у “Щедрику”: “Дзвеніть срібні дзвони, веселі різдвяні дзвони, Христос родився” і т. д. (“Ring Silver Bells”, М. Bovae).

Популярний у США також госпел-варіант “Щедрика” у виконанні дитячого колективу Soul Children of Chicago. Серед американців він відомий, як “Choral of Bells”. До мелодії “Щедрика” додані слова зовсім іншого змісту, ніж вони є у “Щедрику”: “Дзвеніть срібні дзвони, веселі різдвяні дзвони, Христос родився” і т.д. (“Ring Silver Bells”, М. Bovae). Таке поводження зі “Щедриком” трохи нагадує совєтську творчість колгоспних “щедрівок”. Але нехай був би замість “Щедрика” і “Хорал дзвонів”, коли б слухачі знали, що це українська народна музика в гармонізації українського композитора. Але ніколи і ніде про це не згадується перед виконанням “Щедрика”, тобто “Choral of Bells“.

У 1950 році, у Міннеаполісі, слухаючи як молодий диригент лютеранської церкви грав на піаніно “Щедрика”, йому було сказано: Це – українська мелодія. У відповідь він зробив великі очі.

“Carol of the Bells” у виконанні ірландського естрадного колективу Celtic Woman – одна з найвідоміших інтерпретацій класичного різдвяного гімну:

У році 1971, у різдвяному сезоні, я проспівав початок “Щедрика” своїм американським студентам, серед яких були й музики. Вони зразу сказали, що це “Choral of Bells” і були здивовані, слухаючи мій принагідний виклад про “Щедрик”. Слова, які уклав Бове (Bovee), є різдвяною піснею, але “Щедрик”, як і взагалі українські щедрівки, є новорічною, тому і її зміст цілком інший, ніж колядки.

Композитори кажуть, феномен щедрівки в тому, що її підсилює інтонація, і змінюється наголошення слів. Пов’язують її популярність і з містикою. У ній є давня невідома сила, адже цю щедрівку співали ще до прийняття християнства.

Найвідоміша різдвяна мелодія, майстерно обрамлена в поліфонічні тони українським композитором Миколою Леонтовичем, прославила нашу країну в усьому світі. Вона має понад сотню аранжувань. «Щедрик» став своєрідним гімном Різдва у далекій Америці та Канаді. Там він відомий під назвою «Carol of the Bells». Відтоді успіх цієї мелодії просто…

Уперше за кордоном «Щедрик» заспівали майже сто років тому – в Карнегі-Холлі у Нью-Йорку неймовірний, під неї герої голлівудських фільмів відкорковують шампанське, моляться Богу і загадують бажання. В Англії «Щедрик» називають «новорічною серенадою», в Латинській Америці – «піснею великого чару», а в Канаді – «нововідкритим сфінксом». Весь музичний світ визнав «Щедрик» піснею XX століття.

Кажуть, якби композитор зареєстрував авторські права на «Щедрик», його нащадки були б мільярдерами.

Проте тепер усі забули, що має ця щедрівка українське коріння. У дев’яностих роках минулого століття нового дихання українській народній пісні надав український композитор Микола Леонтович. Для того, аби ця мелодія вийшла ідеальною, композитор працював над нею 20 років. «Він знайшов оту гармонію, і оту підголосковість поліфонічну. Він зміг вкласти оту прадавню енергетику, яка не лише тепер розвивалась на мелодичному рівні виконання мелодії, а на багатоголосся він переніс цю енергетику», – розповів лауреат премії ім. Шевченка, проректор із наукової роботи муз. Академії ім. Лисенка Віктор Камінський.

Цікаво, що саме українець Петро Вільх(г)овський дописав до «Щедрика» англійські слова і ця мелодія стала відома світові як «Carol of the Bells».

Композитори кажуть, феномен щедрівки в тому, що її підсилює інтонація, і змінюється наголошення слів. Пов’язують її популярність і з містикою. У ній є давня невідома сила, адже цю щедрівку співали ще до прийняття християнства. «Можна говорити, що мелодія «Щедрика» є одна із найстаріших, які побутують на земній кулі», – зазначив Віктор Камінський.

Цю симфонічну мініатюру зараз намагаються заспівати усі. Попри те, що співанці цього року дев’яносто п’ять, щороку з’являються свіжі варіанти «Щедрика».

На Різдвяні свята 2015 року українців Канади очікував особливий, пісенний, сюрприз із України: 10 січня корпорація «Міст» запрошує жителів і гостей Торонто на прем’єру святкової концертної програми «Наше Різдво» за участю вокальної формації «Піккардійська терція» й співака, володаря титулу «Голос країни» Павла Табакова. Ексклюзивний концерт двох яскравих українських вокальних «перлин» відбудеться у концертній залі Church on the Queensway. Початок — о 6:30 вечора.

У червні 2014 року «Піккардійська терція» уже приїжджала на гастролі до Канади. Тоді концерти гурту з успіхом пройшли в Торонто, Монреалі й Оттаві. Цього ж разу акапельний колектив привезе в Країну кленового листка різдвяну програму. Окрім Торонто «піккардійці» колядуватимуть також у Вінніпезі (14 січня) й Едмонтоні (17 січня).
«В основі нашої різдвяної програми — колядки з альбому «З Неба до Землі», — розповідає Володимир Якимець, художній керівник «Піккардійської терції». — Більшість колядок — українські: «Добрий вечір тобі», «Пречистая Діва», «Землю Юдейську», «Тиха ніч», «Нова радість», «Небо і земля», «Ой, ходять пави», «Щедрик», «Ой, ладо, ладо», «В Вифлеємі днесь Марія», «Будьте здорові, ми вже ідемо», «Маланка», «Бог предвічний». Але колядуватимемо й іншими мовами — польською, німецькою, англійською, естонською, латиною. Виконаємо й кілька новорічно-різдвяних пісень, які наразі не увійшли в жоден із наших альбомів, зокрема «З Новим роком». Поряд із народними колядками співатимемо й авторські. А як же без них? Нам же наші прадіди залишили великий пласт різдвяної пісенної культури, отже, і ми мали б залишити після себе сучасні коляди».

На відміну від «Піккардійської терції», яка вже неодноразово гастролювала у Канаді, співак, композитор, переможець найпрофесійнішого вокального проекту на українському телебаченні «Голос країни» (канал «1+1») Павло Табаков завітав із концертом на канадську землю вперше. Романтичний і харизматичний артист привіз меломанам Торонто колядки, різдвяні пісні та свої романтичні гіти («Тільки ти моя», «Янголя», «Така зима»). «Основою мого сценічного знайомства з канадськими слухачами будуть твори з альбому «Різдво для двох, — розповідає Павло Табаков.- А це — як традиційні колядки в оригінальних обробках, так і авторські різдвяні пісні «Різдво для двох», «Коляда», «Колискова», «Покотилась зірка з неба». Відбудеться й кілька абсолютних різдвяних прем’єр. Одна із них — дуже свіжа колядка, написана цієї зими під впливом подій в Україні, – «Мирне Різдво». Я створив її у співавторстві з відомою українською поетесою Мар’яною Савкою. У цій колядці є такі слова: «Народився Бог один на всіх — і на Захід, і на Схід». Вірю, що Різдвяних свят українців не затьмарить ніхто і ніщо. Бо наша, українська, коляда так гучно й щиро лунатиме по всьому світу, що зможе побороти усі негаразди».
«Родзинкою» концерту «Піккардійської терції» і Павла Табакова у Торонто стало спільне виконання ними кількох колядок. Варто додати, що частину коштів, зібраних за квитки на концерт «Наше Різдво» 10 січня у Торонто, буде перераховано на проект «Ангели-хоронителі України» і спрямовано на підтримку реабілітаційного центру для поранених в Антитерористичній операції вояків.

Українці можуть пишатися популярністю свого “Щедрика” в Америці, в Європі, адже це – унікальний різдвяний шедевр, справжній їхній вклад у музичну культуру США. Але за це американці мусять принаймні називати ім’я творця “Щедрика”, — український народ, який ще у передхристиянській добі почав творити свої колядки і щедрівки.

Популярний в Америці український “Щедрик”, замість популяризувати українське ім’я, став якимсь анонімним напівплаґіятом, без господаря — “без імени”. Правда, у збірці різдвяних пісень А. Л. Річардсон [“Sing we now of Christmas”. Compiled and Arranged by Allen L. Richardson] є заголовок: “Ring, Silver Bells (Ukrainian Carol) M. E. Bovee, 1951) M. Leontovich]”.

Згадка про “Український хорал” – “Ukrainian Carol” і прізвище Миколи Леонтовича тут м а л о щ о говорить, бо слова Бове, як сказано вище, не мають нічого спільного зі “Щедриком” і така назва музики зовсім невідома у музичному репертуарі Америки.

СЛОВА «ЩЕДРИКА»

Оригінал

Ще́дрик, щедри́к, ще́дрівочка,
При́летіла ла́стівочка,
Ста́ла собі́ ще́бетати,
Го́сподаря ви́кликати:
«Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару, –
Там овечки покотились,
А ягнички народились.
В тебе товар весь хороший,
Будеш мати мірку грошей,
Хоч не гроші, то полова,
В тебе жінка чорноброва.»
Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка.

 

Carol of Bells
Англійська версіяHark how the bells,
sweet silver bells,
all seem to say,
throw cares awayChristmas is here,
bringing good cheer,
to young and old,
meek and the bold,Ding dong ding dong
that is their song
with joyful ring
all carolingOne seems to hear
words of good cheer
from everywhere
filling the airOh how they pound,
raising the sound,
o’er hill and dale,
telling their tale,Gaily they ring
while people sing
songs of good cheer,
Christmas is here,Merry, merry, merry, merry Christmas,
Merry, merry, merry, merry Christmas,On on they send,
on without end,
their joyful tone
to every home
Ding dong ding… dong!
Дзвінка колядка
(Переклад з англійської І.Форостюк)Дзвоників дзвін
Всім розповів:
Радісний час,
Свято у нас!Тут вже Різдво,
Сміх принесло
Для молодих
І для старих.Дзинь-дзинь-дзилинь
Чується дзвін.
Коляднички
Мов дзвіночки.З усіх усюд
Кутю несуть,
Віншують нас
В Різдвяний час.Для всіх родин
Лунає дзвін,
Казку Різдва
Розповіда.Дзвони і спів,
Йдуть звідусіль.
Різдво прийшло,
Мир принесло.Хай до всіх прийде Різдво веселе!
Хай до всіх прийде Різдво веселе!Свято іде.
Хай принесе
Різдвяний дзвін
У кожен дім!
Дзинь-дзинь-дзилинь
Сучасна англомовна “Вікіпедія” говорить американцям те, що вони не знали 50 років тому – і про українське походження “Carol of the Bells”, і про авторів адаптаціїї, і про різні слова у “Щедрику” в англійському варіанті.

Класичний український варіант. Виконує львівський хор “Ґаудемаус”:

Недавно у “Свободі” була мимоходом згадка, що треба “боротися й за Щедрик”. Хто б мав за нього боротися і як? Формально для цього покликані наші музичні кола. Існує навіть “світове” об’єднання українських музик. Є ще й “амбасадори”, про яких дотепно писав колись Ікер [псевдонім Івана Кедрина-Рудницького, видатного журналіста та редактора].

Танцювальний варіант:

Найпевніше ця “боротьба”, тобто інформативна праця, може бути проведена в американській пресі.

Не полемічними листами до редакцій, чи платними оголошеннями (за шість тисяч), на що дотепер тільки й спpoмоглися українці, а цікавими статтями, базованими на фактичних даних. За такі статті не лише не треба платити, але можна отримати ще й гонорар від видавництва.

Варіант Олега Скрипки на мультик Степана Коваля  про напівзаборонене Різдво у світі споживання:

А у “Ню Йорк Таймсі” від 21 грудня 1975 р. була велика ілюстрована стаття про німецьку колядку “Тиха ніч” (“Silent Night”), дуже популярну в Америці. Також треба б дослідити, як і коли дістався “Щедрик” у музичний репертуар Америки.

Pentatonix – “Carol of the Bells”:

Про це не знають і самі українці. Дехто стверджує, що ноти були переписані від Koшиця (Олександр Антонович Кошиць (1875-1944 рр.ж.)– видатний український композитор і диригент, письменник-мемуарист), ясна річ, що обробка теж була, але, певне, оригіналу!? Голова Директрої УНР (1919-1920 рр.) Симон Петлюра (1879-1926 рр.ж.), спорядив його хор О. Кишиці та відправив до Європи, щоб у світі знали про Україну! Як розумно і продумано! Його виступи були аншлаговими!

ІЗ РЕТРСПЕКТИВИ: У 1917 р. Українська Центральна Рада покликала О.А. Кошицю до Музичної Театральної Комісії, яка була зародком пізнішого Міністерства Мистецтв України. За часів Директорії УНР, спільно зі славетним Кирилом Стеценком, він став співорганізатором Української Республіканської Капели, з якою, за дорученням Симона Петлюри, відбув у концертову подорож Західною Європою й Америкою. Цей колектив, на той момент був найкращий в Україні, засобами мистецтва інформував світ про боротьбу українського народу за незалежність. Після падіння УНР О.А. Кошиць уже не зміг повернутися з хором до України. Українська республіканська капела Олександра Кошиця успішно гастролювала європейськими столицями: їй із 1919 аплодували Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Велика Британія, Німеччина, Польща, Іспанія. 1922 року зі своїм хором виїхав у турне до Америки, де користувався ще більшим успіхом, аніж у Європі. Хор завоював і грандіозну славу в США, Аргентині, Уругваї, Бразилії; визначною подією був виступ хору Кошиця в Нью-Йорку 1922 року, де вперше був виконаний «Щедрик» Миколи Леонтовича, який із того часу пір став популярним у всьому світі; з великим успіхом він концертував між роками (19231924) в Канаді, Кубі, Мексиці, Флориді, Каліфорнії. Існує припущення, що у 1929 році американськи йкомпозитор Джордж Гершвін, україноамериканець (1898-1937 рр.ж.) почув у виконанні хору Олександра Кошиця колискову «Ой ходить сон коло вікон…» (О. Кошиць здійснив хорову обробку фортепіанної мініатюри Василя Барвінського (композитор і піаніст, диригент і педагог,1888-1963 рр.ж), і мелодія цієї пісні лягла в основу арії ”Summertime” з опери «Поргі та Бесс»; ця арія згодом стала одним з найпопулярніших джазових стандартів.

«Нема на світі нікого іншого, хто б у такій високій майстерній мірі, як Кошиць, посідав мистецтво трактувати хор, як музичний інструмент або оркестр, з якого він з безмежним артизмом уміє видобути всі звукові проміння»,- писала швейцарська газета «Basler Anzeiger» 14 жовтня 1919 року.

На цьому прикладі із хором та “Щедриком” видно, як можна ширити добре українське ім’я в Європі і Америці, коли б було кому взятися за цю справу…

2014 рік. Флеш-моб у електричці “Тернопіль-Львів. Є вже чимало молодих українців, які покінчили гуманістичні або музичні студії, але вони не знають ані української мови, ані української культури. Де ж ті, які знають? Гей, озовіться!

Український маляр і видатний графік Микола Григорович Бутович створив 1953 року чудову картину під назвою “Щедрик”. На ній зображено те, про що співається у “Щедрику” — і ластівка, й кошара з вівцями та ягнятами, й господиня з коромислом тощо.

Мені довелося потратити чимало часу, будучи заінтригований зазначеною вище у статті картиною Миколи Бутовича «Щедрик», але не віднайшов репродукцію картини «Щедрик» у згаданій автором книзі.
Та пошук картини (репродукції) тривав… І вдалося спершу знайти матеріали про її автора …

Микола Григорович БУТОВИЧ (псевд. Бутумбас): 1 грудня 1895, Петрівка Гадяцького повіту Полтавської губернії, нині Полтавської області – 21 грудня 1961, Гакенсек, штат Нью-Джерсі, США) –  український живописець і графік, майстер декоративної графіки, ілюстрації, карикатури; письменник-мемуарист, автор епіграм.
Під час Визвольних змагань 1917-1921 рр. служив ад’ютантом штабу 1-ї козацької дивізії Армії УНР.

Біографічні відомості

Микола Григорович Бутович - автопортрет
Микола Григорович Бутович – автопортрет

Микола Бутович народився 6 грудня 1895 року в селі Петрівка Гадяцького повіту на Полтавщині. Його батьки походили із роду заможної козацької старшини. Упродовж 1906-1913 років навчався у Полтавському кадетському корпусі, хоча вже у цей період непогано малював. З початком Першої світової війни як лінійний старшина воював в лавах російської армії, але кар’єри в ратному ділі не зробив. Навпаки, потрапив  до австрійського полону, який, хоч і поставив хрест на кар’єрі військового, проте допоміг знайти себе. Поки на полях Європи відбувалися битви, Микола Бутович, перебуваючи в таборах для військовополонених починає ілюструвати «Енеїду» Івана Котляревського. Але доля не дозволяє сповна віддавати себе лише улюбленій справі – малярству: закінчується Перша світова війна, але розпочинається бійня за молоду українську державу. На деякий час молодий художник покидає олівець та папір, аби зі зброєю в руках пройти всі етапи вояка армії УНР аж до інтернування в таборах для українських вояків на території Польщі. У цих таборах в нього, окрім зацікавлення мистецтвом, проявилася й редакторська жилка – він видавав рукописний гумористичний журнал «Дуля долі».

Бунтар за вдачею і невтомний шукач пригод, Микола Бутович не надовго затримується поміж інтернованих українських вояків – тікає до Праги, аби там у Вищій художньо-промисловій школі здобути художню освіту. Цього закладу виявилося замало – і Микола Бутович продовжує навчання в Берліні та в Академії графічних мистецтв у Лейпцігу, яку закінчує в 1926 році.

У Лейпцигу М. Бутович підкорив мистецьку богему... Церква святого Фоми у Лейпцигу
У Лейпцигу М. Бутович підкорив мистецьку богему… Церква святого Фоми у Лейпцигу

Під час навчання в Лейпцігській академії митець подавав свої праці на 20 конкурсів, що їх оголошувала академія, і виграв майже всі перші премії. Виграв при тому, що німецькі професори не дуже розкидалися нагородами перед чужинцями. Графічна академія дала Бутовичу мистецькі підвалини, а самостійна і здисциплінована праця над собою розкрила перед ним необмежені обрії мистецьких можливостей.

Наступним етапом, який поставив перед собою молодий художник, було підкорення Парижу, куди він вирушив у 1926 році. Проте в тогочасній столиці світового мистецтва на нього очікувало хіба що розчарування. «Очевидно, при конкуренції 50.000 інших, мало кому здійснюються мрії. Результат – біда, мансарди, протоптані черевики і решта, з чого складається богемське життя. Вислід мойого річного перебування – перша половина: мізерний заробіток у фільмо-плякатовім підприємстві, друга: голодування і праця для чистого мистецтва. Правда, був прийнятий до осіннього сальону, де мій образ навіть був проданий, а це вже свого рода – марка, але бідування і безнадійність таки завертали оглоблі назад», – описував митець своє «підкорення» Парижу значно пізніше в автобіогоафії. Бутович захоплювався Парижем як центром світового мистецтва, але не хотів там жити.

Париж українського митця не вразив.
Париж українського митця не вразив.

Для таких розчарувань, здавалось би, не було підстав – мистецтвознавці наголошують, що, вивчивши всі нові стилі й напрямки в західноєвропейському мистецтві, він не пішов ані за жодним з них, ні не затримався на традиційному реалізмі. Зокрема, В. Січинський стверджував: «маючи широкий розгляд і знання в сфері модерного мистецтва, М. Бутович не втопився в різноманітних «світових» напрямках, не піддався бурхливим нівелюючим хвилям універсалізму. За те залишився оригінальним і справді модерним і тим самим перевищив інших».

Ось як пояснював становлення свого стилю сам митець: «на моїй палєті вже раніше побували всі «ізми». Кожен із них мене зовсім не задовольняв. Проте від кожної «ізмової» квітки – я бачив – треба взяти трохи меду й на свій спосіб той мід перетравити». Ось так на основі здобутків сучасного йому мистецтва він витворив свій стиль і манеру виконання, не схожі на роботи жодного сучасного йому митця, що було рідкісним явищем у тогочасному модерному мистецтві. Стиль М. Бутовича коротко можна схарактеризувати як передачу українських історичних, міфологічних і побутових сюжетів у сучасній, модерній формі.

Народився Микола Бутович на Полтавщині в давній козацькій родині.

У 1906-1913 роках навчався у Полтавському кадетському корпусі. Студіював малярство у Празі, Берліні й Ляйпціґу. Здобув художню освіту у Вищій художньо-промисловій школі у Празі. Закінчивши Ляйпціґську Академію графічних мистецтв, поселився та працював у Львові та инших містах Західної України.

Учасник визвольних змагань, ад’ютант штабу 1-ї козацької дивізії Армії УНР. Інтернований в Польщі, звідки втік до Праги.

З 1943-го року в окупованому нацистами Львові викладав у Львівській художньо-промисловій школі — разом із Костем Бульдіним, Миколою Жеваго, Михайлом Козиком та Іваном Северою.

Після Другої світової війни опинився у Західній Німеччині, звідкіля в 1948 переїхав до Америки (м. Риджфілд-Парк поблизу Нью-Йорка). Працював у сфері прикладного мистецтва, беручи участь в організованому мистецькому житті. Належав до Об’єднання Мистців Українців в Америці, брав участь у художніх виставках. Підтримував стосунки з багатьма діячами української культури та літератури. Опублікував «Автобіографію» (Нью-Йорк, 1956), спогади «Кадетський корпус» («Вісник», 1959), «Повстання проти гетьмана (Сіра дивізія)» («Вісник», 1959) та ін. Починаючи з 1930-х років і до смерті писав епіграми. Опублікувати їх окремим виданням вдалося лише 1995 року в Києві під назвою «Епіграми Бутумбаса». В них створив сатирично-іронічні образи багатьох українських письменників, акторів, скульпторів, видавців (Василя Барки, Оксани Лятуринської, Олександра Олеся, Євгена Маланюка, Олени Теліги, Олега Ольжича та ін.). Автор спогадів «Формування Сірої Дивізії у Володимирі-Волинському».

Помер 21 грудня 1961 року у США. Похований на українському православному цвинтарі в Саут-Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі.

Творчість. 1924 року випустив альбом дереворитів, у якому зобразив персонажі української демонології. У міжвоєнний період оформлював книжкові видання, присвячені насамперед фольклорно-демонологічним сюжетам. Біля витоків його мистецького стилю стояли імена Івана Котляревського та Миколи Гоголя.

Часто влаштовував власні мистецькі виставки своїх праць: тематика картин переважно зображує гумористичні сцени з козацького життя та українського побуту, з української демонології та міфології. Його досі не видані ілюстрації до «Енеїди» Івана Котляревського зберігаються в архівх УВАН у Нью-Йорку. Автор лібрето до балету «Лада» та віршованої казки для дітей. Автор «Автобіографії» (НьюЙорк, 1956), спогадів «Кадетський корпус» (1959), «Повстання проти гетьмана (Сіра дивізія)» (1959), збірки епіграм «Епіграми Бутумбаса» (1995, посм.).

Дослідники про Миколу БУТОВИЧА

Володимир Сочинський у статті „Микола Бутович”, друкованій 7 жовтня 1955р. в „Свободі”, характеризував творчість Бутовича дуже прихильно і в дусі глибинного українства так:

„У працях М.Бутовича відбивається невмируща сила українського духа, повна вібрація життя, бадьорий настрій. Ніколи не покидає його гумор і дотеп, часами вони сильні і колючі, шо дохолять ло сатири і памфлету”.

С. Гординський у статті „Микола Бутович”, шо її надрукувала „Свобода” (ч. 235, 1966) у п’яту річницю смерти мистця про М.Бутовича між іншим написав: Микола Бутович – яскрава індивідуальність. мистецтво якого було висловом його світогляду, лс традиція і новочасність ставали казкою для сучасної людини, оточеної змеханізованим технологічним світом…В його мітологічній Україні нереальних мавок і лісовиків та іншого чортовиння, як і зовсім реальних козацьких осаулах і полковниках, постала до нового життя давня Україна, що вже стала майже легендою. Бутович воскресив її до нового життя, оживив духів минулого”.

Ю. Соловій свою статтю, присвячену пам’яті М. Бутовича, почав словами, що заслуговують на увагу: „Але йому(М.Бутовичові) належить спеціяльне відзначення за його мистецьку оригінальність і своєрідний показ українського народного єства”. Я уважаю, шо тим українським народним єством є глибинне українство, що його Микола Бутович виявив у своїх мистецьких творах, від „Українських духів” починаючи, а на історичних постаттях і церковних образах кінчаючи. Український видимий і невидимий світ Бутович виявив у таких образах як „Мужик Клим”, „Паламар”, „Солдат”, „Шинкарка”, „Польовик”, „Лісовик”, „Водяник”, „Дідько” та інші. Гротески – „Козак Мамай”, „Пасічник”, ,,Ярило”, „Запорожець і красавиця”, „Капуш-женокрад”, „Там Гандзя була”, „Поєдинок пряників”, а далі з обрядової тематитки „Ой у полі плужок оре”, „Щедрик”, з історичною тематикою „Гетьман і його військо”, „Генеральні старшини”, „Засвистали козаченьки”, „Козака несуть”, „Три братии азовські” та „Смерть чумака в степу”.

У високомистецькій формі виявив Бутович народне світовідчування уявлення релігійних святих, а зокрема ,огоматері, в малюнку „Карпатська Мадонна” в серії образів „Відпусти на Закарпатті”. Демонологічні композиції М. Бутовича „Лісовики посварилися”, „Відьма на бурсаків”, „На Лисій горі” та інші вказують на те, як глибоко він вчувся в народні повір’я, які серед широких мас в довгі зимові вечори Були не тільки розвагою, але й спробою у символічній формі чи то пожартувати собі з демонічних сил, чи з ними позмагатися. Ілюстрації до йародних казок,, Івасик-Телесик”, „Цвіт Папороті” та цілий ряд рисунків до казок, що були друковані в дитячому журналі „Веселка”, що його видає УНСоюз вже понад двадцять років, дають незаперечні докази того, шо майже всі вони спрямовані на те, шоб у молодого покоління розбудити ГЛИбинне українство. Микола Бутович, черпа ючн теми до своїх мистецьких творів з української народної скарбниці, nepcоемнелював їх в дусі глибинного українства і повертав їх народові у новому вигляді, з новою динамічною силою, яка має оживляти його душі і серця. Микола Бутович, як мистець і як людина, усією своєю мистецькою творчістю був відданий українському наро дові. Він в неопублікованій ,,ПочаІвській Богоматері” всією своєю мистецькою здібністю увіковічнив на тлі синього неба візію непоборимої Божої Сили і віри в її перемогу в українському народові. Велика і багатогранна мистецька творчіств Миколи Бутовича чекає ще на свого інтерпретатора і автора монументальної монографії. Ця невелика стаття, написана в 80-річчя народження і в 15-річчя смерти, хай буде скромною згадкою про Миколу Бутовича та одною із спроб по-новому інтерпретувати його мистецьку малярську творчість.

Обкладинка віднайденої книги
Обкладинка віднайденої книги

З автором уже познайомились … Та пошук картини (репродукції) «Щедрик» тривав…
І вдалося її все-таки знайти – аж в Нью-Йорку … Слухаймо (Послухати «Щедрик» різних виконавців за: http://sfw.so/1149022364-ukradenyy-schedrik-kak-amerikancy-sdelali-nashu-melodiyu-svoey.html) й Вдивляймося у «Щедрика», в його складники, які передав нам видатний українець-композитор і українець-художник.

В обох творах «Щедрик» зображено справжнього господаря, який завдяки своїй праці має достаток та ще й жінку чорноброву. І хоча «Щедрик» схвалює господаря за його вміння доглядати худобу і отримувати належний товар, та поруч нього завше господиня. Стає зрозумілим, що лише сумлінним господарюванням можна досягти родинного добробуту, «товару», а не «полови»: той живе багато, хто не цурається роботи.

Репродукція картини Миколи Бутовича «Щедрик»
Репродукція картини Миколи Бутовича «Щедрик»

Пісня ластівки складається із щебетання і переливчастих тонів, а закінчується свистом, що нагадує звук годинника, який заводять. Ластівка як символ – це Божа пташка (Київський повіт), створена вона Богом із землі (Ушицький та Латинський повіти). Благословив її Господь за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в’є під чиєюсь стріхою гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або драть їхні яєчка – гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів’ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі. Пісня ластівки складається з щебетання і переливчастих тонів, а закінчується свистом, що нагадує звук годинника, який заводять. Ластівка співає у польоті і під час відпочинку, молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський та Новомосковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб’є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Щоб вивести з обличчя ластів’яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше на весні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим руаком, в якому носили святити паску. Ластівка співає у польоті і під час відпочинку, не тільки зійде ластів’яче ряботиння, а й станеш білолицим (Старобільський повіт). Або коли уперше побачиш навесні ластівку, треба тричі сказати: «Ластівко! Ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!» (Подільська губернія). Декотрі, побачивши вперше навесні ластівку, беруть із-під правої ноги землі й помічають, якого кольору трапиться у ній вовна: такої масті й скотину треба тримати (Старобільський повіт). Якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати мору на людей (Літинський повіт). І хоча «одна ластівка весни не робить», вона вже сигналізує, що її прихід не за горами. До речі, іноді запитується: Як так могла прилетіти ластівка взимку? Суть у тому, що колись Новий рік починався з 1-го березня.

В українських родинах завше бережливо ставилися до гніздечок ластівок, ніколи їх не руйнували, де б вони їх не звили. У мене на садибі, особливо у хліві, де завжди тепліше від худоби, гніздилися ластівки …

Композиційно твір «Щедрик» має обрамлення (рефрен), тобто починається і закінчується однаковим дворядком: Щедрик, щедрик, щедрівочка, Прилетіла ластівочка. Послухати «Щедрик» різних виконавців можна за: http://sfw.so/1149022364-ukradenyy-schedrik-kak-amerikancy-sdelali-nashu-melodiyu-svoey.html та на «Ютубі»…

МУЗИЧНИЙ СВІТ ВИЗНАВ «ЩЕДРИК» МИКОЛИ ЛЕОНТОВИЧА ПІСНЕЮ XX СТОЛІТТЯ

ДЖЕРЕЛА і ЛІТЕРАТУРА

      1. Бугрим В.В. Посвята «Щедрику» / Валентин В. Бугрим //[Електронний ресурс] / Режим доступу: http://bugrym.3bb.ru/viewtopic.php?id=240#p746
      2. Бугрим В.В. Український щедрик… / Валентин Бугрим // Ярмарок. Сумська обласна незалежна газета.-2020.-№№ 4, 5, 6.-Січень-Лютий.
      3. Бутович М. / N. Butovich. Монографія/Monograph /Автобіографія Миколи Бутовича і стаття В.Січинського.-Нью-Йорк: Вид-во “Слово», 1956.
      4. Гордійчук М. М. Леонтович.-К., 1960, 1972, 1974, 1977.
      5. Дяченко В. М.Д. Леонтович. Малюнки з життя.-К., 1941, 1950, 1963, 1969, 1985.
      6. Завальнюк А. Микола Леонтович: дослідження, документи, листи.-Вінниця, 2002.
      7. Кушніренко М. Як американці зробили “Щедрик” своєю мелодією. Текст 1976 року / Микола Кушніренко // [Електронний ресурс ] / Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/digest/2012/01/7/68051/(07.01.2012)
      8. Леонтович М.Д.Збірник статей і матеріалів / Упор. В. Довженко.-К., 1947.
      9. Леонтович М. Хорові твори / М.Леонтович. Редактор-упорядник В.Кузик.- К.: Музична Україна, 2005.
      10. Микола Леонтович // Вікіпедія.
      11. Микола Бутович // Вікіпедія.
      12. Олександр Кошиць /Вікіпедія
      13. Пам’ятні монети – Щедрик (до 100-річчя першого хорового виконання твору М. Леонтовича) // [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://coins-ukraine.at.ua/news/pamjatni_moneti_shhedrik/2016-01-04-258
      14. У Канаді колядуватимуть «Піккардійська терція» і Павло Табаков. Автор: Meest-Online // [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://meest-online.com/culture/personals/u-kanadi-kolyaduvatymut-pikkardijska-tertsiya-i-pavlo-tabakov/ (Грудень 18, 2014)
      15. Щедрик // Вікіпедія.
      16. Щедрик» різних виконавців // [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://sfw.so/1149022364-ukradenyy-schedrik-kak-amerikancy-sdelali-nashu-melodiyu-svoey.html)
      17. 154 000 000 переглядів: акапельна версія українського «Щедрика» б’є всі рекорди. Виконання популярним американським гуртом PENTATONIX // [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://ukrainianpeople.us/154-000-000-%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d0%b3% (…)

Січень 2020 р. Київ-Хмелів-Київ
Валентин В.БУГРИМ, академік, доктор філософії, літературознавець, історик і культуролог

 

Один коментар

  1. Подано вперше з максимальною повнотою контенту вкраїнський шедевр – “Щедрик”! Велика Подяка пану-добродію Вячеславу, інтернетно-сайтовому дизайн-таланту, який розмістив матеріал сучасно-лонгрідно, додав цікаве виконання “Щедрика” на відео, зверстав комунікативно-читабельно!…
    Читаймо! Знаймо! Шануймо!
    З пошаною, і подякою, – щиро, – Автор ….

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *