Опало листя. Наче в теплій ковдрі,
І сквери, й парк у древньому Ромні,
Стоять в багрянці й схлипують немовби,
Бо догоряють осені вогні.
Як острівці, жовтіють рідко липи,
Прибило лист каштану морозцем.
Буває, день аж просить: «Сонця випий!»
Я п’ю, впиваюсь від душі, бо це
Найкраща осінь разом із тобою.
В долонях я стискаю холоди,
Вчорашні рани поцілунком гою
Сьогодні ради завтра. А тоді –
Хай буде сніг: і віхоли, й завії,
І срібний відблиск снігу – по очах.
І знову виплекаю в серці мрії,
Щоб дні прийдешні було з чим стрічать.
А поки що хай в ковдру теплу з листя
Закутуються сквери й парк в Ромні.
Крокує осінь вулицями міста,
Роздмухує згасаючі вогні.