Не вірю, сину, що тебе нема! Не вірю, брате, що пішов назавжди! Не вірю, милий, смерть вона така! Не вірю, батьку, де шукати правди!? Згорає
Автор: Admin
Окоп
Я його уночі сам створив, Коли Місяць за хмарами спав. Я лежав, землю-матінку рив І по краю її розгортав. У думках моїх ширився світ: Круті
Ми все повернем те, що нам належить
Ми все повернем те, що нам належить, Міста і села, і ліси, і води. Бач, нас ізроду ворог наш бентежить, Та ми звемось не стадом,
Руки солдата
Це руки сина, батька, дідуся. Це руки найсвятіші Перемоги. Солдата руки і захисника. Де під нігтями пройдені дороги. Де на руках сліди від тяжких ран.
З ювілеєм, український Генерале!
Присвята Валерію Залужному. На вашу долю випала війна. Весь світ узнав що є така країна: Незламна, непокірна, дорога. З великих до малого – УКРАЇНА! Ви
Я ніколи не буду іншою!..
Я ніколи не буду іншою!.. Є для цього багато причин… Моє серце,, говорить” по- іншому!.. Добротою зігрію я всіх… Коли раптом, хтось скаже не щиро:
Така солодка нерухома тиша
Така солодка нерухома тиша, що трави – трохи ще – і задзвенять. Два крісла, столик, окуляри, їжа… За Цельсієм повітря – двадцять п’ять. І Псел
Цілющий чай
Кладу у чай собі дві ложки настрою, пів ложки цукру, дрібку таємниць… Дістану разом з чашкою квітчастою ще блюдечко фарфорове з полиць. . А ще
Весни розливи сонечко злизало
Весни розливи сонечко злизало, Остання крапля висохла весни. Душі «добридень» літечко сказало, Заглянуло наївно в мої сни. Вже завтра – літо. Птахи стоголосі Акорди розсипають
Моє повинно стати кращим
Моє повинно стати кращим, Моя Земля, будинок, моя праця, І не дозволю ледарям пропащим, Забрати серце…. Ні!!! Нізащо! Бо я вкладаю серце в кожне слово,
Російська мова
Нас вчили зі шкільної лави І аж до зморщок, до сивин Так розмовлять, як розмовляли Некрасов, Пушкін і Купрін. Тож ми, прості провінціали, Щоб другосортними
Білим болем квітнуть вдови…
Скрізь весна. Та не в Бахмуті: Чорно, димно… Життя – стерто. Вої – в молитви закуті, В вічі заглядають смерті. Пух летить з пісень тополі,