Нас вчили зі шкільної лави
І аж до зморщок, до сивин
Так розмовлять, як розмовляли
Некрасов, Пушкін і Купрін.
Тож ми, прості провінціали,
Щоб другосортними не буть, –
І по-російські воювали,
І поступали в інститут.
Поскільки вчили нас чудово,
То не із нашої вини
Подекуди російську мову
Ми знали краще, ніж вони.
Потрапивши на харч казенний
До війська чи на Соловки,
Вони нам “ботали по фене”
І круто перли матюки.
Вони нам “феню”, діалекти
І “городського блатняка”,
А ми – письменників, поетів,
Від Даля і до Маршака.
В Росії ми не як попало
“Хохлили” з їхнім мужиком,
А розмовляли досконало
“Предельно чистым языком”.
Отож, здається, знову й знову,
Що тільки ми, прості хохли,
Для росіян російську мову
Через століття зберегли.
…І процвіта російське слово
Не лиш в російському краю…
Це ми їм зберігали мову
І забували про свою.