Псел

Така солодка нерухома тиша

Така солодка нерухома тиша,
що трави – трохи ще – і задзвенять.
Два крісла, столик, окуляри, їжа…
За Цельсієм повітря – двадцять п’ять.

І Псел мовчить. І верби, і латаття.
І я мовчу, вбираю вечір цей.
І ти мовчи. Не сколихни зачаття
того, що поміж нами вітерцем.

Одні ми тут, самотні друге літо.
Над плесом зрідка риба підстрибне…
Та сонце, що весь день блукало світом,
прощається призахідним вогнем.

Автор вірша, фото Надія Позняк

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *