Бурковська-Мірошниченко Тетяна Іванівна і її син Коля.

Роменщина у час окупації

21 серпня 1945 року генерал-полковник.Гудеріан, армія якого після взяття Смоленська була націлена на Москву, одержав наказ Гітлера. У ньому говорилось: «Пропозиція верховного командування від 18 серпня про розвиток операцій в напрямку Москви не відповідає моїм планам. Наказую:
1.Основною метою до настання морозів вважати не захват Москви, а захват Криму, індустріального та вугільного району Донбасу Та позбавлення росіян доступу до кавказької нафти; на півночі основною метою вважати блокування Ленінграда та з’єднання з фіннами.
2.Винятково сприятлива оперативна обстановка, яка склалася завдяки нашим досягненням лінії Гомель-Почеп, повинна бути використана для того, щоб негайно провести операцію, яка повинна бути здійснена суміжними флангами груп армій «Південь» і «Центр». Метою цієї операції повинно стати не лише відсунення 5– ї армії росіян за лінію Дніпра тільки силами нашої 6 армії, а повне знищення ворога то того, як він досягне лінії р. Десни, Конотопу, р. Сула. Це дасть можливість групі армій «Південь» зайняти плацдарм на східному березі Дніпра в районі середньої його течії, а своїм лівим флангом у взаємодії з групою армій «Центр» проводити наступ на Ростов, Харків.
3. Група армій «Центр» повинна, не рахуючись з подальшими планами, виділити для указаної операції стільки сил, скільки необхідно для знищення 5 – ї армії росіян, залишаючи собі невеликі сили, які необхідні для відбиття атак ворога на центральній дільниці фронту….»
Пізніше, уже після війни, зарубіжні історики вважали цей наказ Гітлера злочинним і таким, що не дав можливості в серпні – вересні 1941 року захватити Москву та закінчити війну.
Можливо вони мали сенс. Але Гітлер, бачучи, що його група армій «Центр», яка проникла глибоко на територію Радянського Союзу, боявся, що Південно- Західний фронт під командуванням Кирпоноса, зможе нанести удар на північ та відрізати війська, що були націлені на Москву.
Відповідно до наказу А. Гітлера Гудеріан направив свої війська на південь в напрямку міст Конотоп, Ромни, Лохвиця, відрізуючи війська Південно- Західного фронту.
Гудеріан писав: «Коли я в’їхав в Ксендовку, генерал фон Гейєр доповів мені, що 3 танкова дивізія оволоділа містом Ромни і створила плацдарм на р. Ромен… За свідченням полонених, діючі на Україні російські з’єднання були ще в стані оборонятись, але їх наступальний порив був зломлений….У Хмелові,де був розташований штаб 3 танкової дивізії,я розпорядився підготувати мені на ніч квартиру. Потім я поїхав у Ромни… Північніше міста р. Ромен являла собою хороший природний кордон, який до того ж був посилений загородженнями та протитанковим ровом. Про те, що росіяни не в змозі захищати цей сильний рубіж, свідчить той факт, що поява 3 – ї танкової дивізії була для них повною несподіванкою і що прорив був виконаний одним лише цим ударом. Біля м. Ромни я зустрів генерала Моделя, який доповів мені подробиці обстановки. Місто знаходилось у його руках, але окремі групи ворога ще блукали в міських садах і проїзд був можливим лише в броньованій машині.
О 17 годині ми повинні були приступити до очистки міста від залишків ворога. В північній частині міста я наткнувся на групу старших офіцерів, які отримали наказ від полковника Клеємана. Група понесла великі втрати від нальоту авіації ворога…. Ми також були обстріляні кулеметним вогнем з трьох російських літаків, які скинули свої бомби в іншому місці.
16 вересня ми перевели наш передовий командний пункт в м. Ромни….
18 вересня склалась критична обстановка в районі м. Ромни. Рано- вранці на східному фланзі було чути шум бою, який весь час посилювався. Свіжі сили ворога – 9 кавалерійська дивізія та ще одна дивізія з танками – наступали зі сходу на Ромни трьома колонами і підійшли до міста ближче, ніж на 800 м. З висоти башти тюрми, що розташована на краю міста, я мав можливість спостерігати, як ворог наступав. 24 танковому корпусу було доручено відбити наступ ворога. Нарешті нам удалося втримати в своїх руках місто»
Тут Гудеріан говорить неправду. Не було в районі міста Ромни 2 дивізій та ще й з танками. 18 вересня до міста прибув з Харкова всього однин конвойний полк військ НКВС, який наступав з боку с. Плавинище. У страху очі великі. Один полк майже справився з цілим танковим корпусом. А Гудеріан сидів в цей час на башті тюрми не на околиці міста. Тюрма знаходилась поблизу ринку, де в даний час розміщена водонапірна башта поблизу вул. Щучки. Далі Гудеріан пише: «Загрозливе становище міста Ромни змусило мене 19 вересня перенести свій командний пункт знову в Конотоп. Генерал фон Гейєр полегшив нам прийняття такого рішення своєю радіограмою, в якій він написав: «Переведення командного пункту з Ромен не буде сприйнятий військами як прояв переляку зі сторони командування танкової групи».
Відразу після окупації в Роменському повіті та м. Ромни із зрадників Батьківщини,колишніх засуджених та осіб, що негативно ставилися до радянської влади, були створені органи влади, поліція, жандармерія. До речі, в приміщенні по вулиці Полтавській ( тепер вул. Соборна), де при радянській владі знаходилась художня майстерня, була відкрита німецька спецкомендатура, через яку проходили усі німецькі солдати армій групи «Південь», що їхали у відпустку під час війни. Тут вони отримували відпускні документи і зі станції Ромни їхали до Києва, а потім – в Німеччину. Тут же отримували відпускні документи і солдати союзників Німеччини – італійці, угорці, румуни та солдати інших держав. Про місцезнаходження спецкомендатури можна дізнатися з мемуарів німецьких солдат та офіцерів, що були видані ними після війни. До речі, за деякими даними за приміщенням кафе «Старе місто» під побудованими гаражами для автомашин знаходиться розбита німецька автомашина з документами спецкомендатури, яка після попадання авіабомби була скинута у вирву і засипана землею.
Масові розстріли радянських громадян, арештованих окупаційною владою і поміщених в Роменську окружну тюрму.
Роменська окружна тюрма знаходилася в період окупації в приміщеннях, що були розташовані поблизу Роменського ринку. На цьому місці на даний час знаходиться водонапірна башта поблизу вулиці ім. Щучки. Роменська поліція була розташована по вул. Коржівській в приміщеннях нинішнього міськрайвідділу міліції. В частині будинку державного банку по вул. Соборній, 1 (де раніше розташовувався магазин «Дитячий світ») дислокувався каральний загін, що був підпорядкований гестапо. В цьому загоні (шуцбатальоні) працювали зрадники батьківщини: Якименко Х. Ф., Песиголовець І.Д., Батюта А.Г., Казиміров І.С., Федчун Ф.Н., та Шевченко О.І. Цей загін був підпорядкований гестапо і був фактично окружним гестапо і його дії поширювались на частини територій Сумської, Чернігівської, Полтавської областей України та частину Курської області Росії.
Каральний загін за особистою участю цих зрадників проводив розстріли, повішення громадян, що не склали зброї, боролись із загарбниками. До страчених попали і особи, з якими в карателів склались неприязні стосунки і з якими вони зводили особисті рахунки.
Для організації підпільної роботи в тилу ворога в 1941 році органами радянської влади залишалися громадяни, які виявили бажання. Для підпільної та партизанської боротьби були створені організації майже у кожному селі. Такі осередки були також і в с.с. Сміле, Хмелів. Але списки підпильників та партизані, при відступі були залишені в столах та сейфах. Карателі швидко ліквідували ці підпільні групи, які ще навіть не приступили до боротьби. Таким же чином були ліквідовані партизанські бази, склади зі зброєю, харчами та одежею. Залишаючи громадян для партизанської війни, організатори не врахували того, що природні умови Роменського району (відсутність великих лісових масивів), не були придатні для цього.

Остапенко Ф.І. голова Талалаївського райвиконкому
Остапенко Ф.І. голова Талалаївського райвиконкому

Для організації підпільної роботи на території Талалаївського та Роменського районів була залишена група радянсько – партійного активу під керівництвом секретаря Талалаївського РК КПУ Зайченка Г.М. та голови райвиконкому Остапенка Ф.І.
У кінці року поліцаями та гестапівцями були арештовані Зайченко, Остапенко, Короткий, Лещенко, Згоник та інші.
5 грудня 1941 року в м. Ромни на території скверу по вул. Шевченка (нині бульвар Шевченка), де відразу після окупації міста були побудовані шибениці, було повішено 12 активістів, серед них: Зайченко Г.М., Остапенко Ф.І., директор школи с. Бацмани Короткий Я.Я.,колгоспник Лещенко Ф.М.,член правління колгоспу ім.. Ворошилова в х. Співаків Згоник Т.Г., Олексієнко М.І. шофер колгоспу з х. Попівщина і начальник Роменського РВ НКВС Монарчук Г.Д. та інші. Повісили підпільників Якименко, Песиголовець та Батюта.

Монарчук Г.Д. начальник Роменського РВ НКВС
Монарчук Г.Д. начальник Роменського РВ НКВС

Наприкінці 1941 та початку 1942 років у тюрму м. Ромен, начальником якої був раніше засуджений Ястрижемський, було поміщено близько ста осіб з числа партійно – радянського активу та військовополонених Радянської Армії.
У квітні – травні 1942 року гестапівцем Шевченком Олександром та іншими карателями було автомашинами вивезено з тюрми 350 осіб і поблизу с. Герасимівка над глибоким кар’єром розстріляно.
В лютому 1942 року на території тюрми вказаними особами розстріляно 40 арештованих радянських громадян.
Навесні 1942 року карателі в тюрмі зв’язали 5 арештованих радянських громадян, заткнули їм роти , посадили на автомашину, вивезли за місто і там розстріляли.

Песиголовець І.Д. показує місце поблизу села Оксютинці(на території трубної бази), де ним разом з іншими карателями проводились розстріли радянських громадян.
Песиголовець І.Д. показує місце поблизу села Оксютинці(на території трубної бази), де ним разом з іншими карателями проводились розстріли радянських громадян.

Приблизно через два тижні Батюта А.Г., Шевченко О.І.. в Роменській тюрмі зв’язали 5 громадян, вивезли їх за місто в кар’єр поблизу с. Герасимівка і там розстріляли.
Восени 1942 року в протитанковому рові за містом карателями було розстріляно 20 радянських громадян, вивезених з двору окружної поліції.

Якименко Х.Ф. показує приміщення, де разташовувалась Роменська окружна поліція і звідки восени 1942 року він разом з іншими карателями вивозив на розстріл за м. Ромни 20 радянських громадян.
Якименко Х.Ф. показує приміщення, де разташовувалась Роменська окружна поліція і звідки восени 1942 року він разом з іншими карателями вивозив на розстріл за м. Ромни 20 радянських громадян.

В лютому 1943 року карателями на території Роменської тюрми було розстріляно 30-35 радянських громадян. Серед розстріляних були Гвоздецька Ганна, Богомаз Харитон, Антоненко Антоніна, Пучко Захарій – колишній помічник головного бухгалтера Роменського лісопильного заводу Південної залізниці. У розстрілах брали участь Якименко Х. Ф., Песиголовець І.Д., Батюта А.Г., Казиміров І.С., Федчун Ф.Н. та Шевченко А.І.

Якименко Х.Ф. показує місце на території Роменської тюрмы, де він разом з іншими карателями разстрілював радянських патріотів.
Якименко Х.Ф. показує місце на території Роменської тюрмы, де він разом з іншими карателями разстрілював радянських патріотів.

У лютому 1943року перед вступом радянських військ у місто Ромни карательним загоном проведена звіряча розправа над радянськими громадянами.

Комсомольський квиток Бурковської-Мірошниченко Тетяни Іванівни.
Комсомольський квиток Бурковської-Мірошниченко Тетяни Іванівни.

Казиміров І.С.і Якименко Х.Ф. в конюшні карального загону розстріляли інструктора Роменського райкому комсомолу Бурковську-Мірошниченко Т. І і її 4-річного сина Колю, яких після розстрілу кинули у колодязь.

Казиміров І.С. (він же Казимір) показує місце знаходження колишньої Роменської тюрми, звідки ним та іншими карателями вивозились на автомашинах трупи розстріляних радянських громадян
Казиміров І.С. (він же Казимір) показує місце знаходження колишньої Роменської тюрми, звідки ним та іншими карателями вивозились на автомашинах трупи розстріляних радянських громадян

Зрадниками Батьківщини було розстріляно, повішено, а потім кинуто до колодязя всього 29 радянських громадян. Безпосередню участь у звірячій розправі над радянськими громадянами брали Казиміров І.С. та Якименко Х.Ф. Колодязь, в який скидали трупи радянських громадян, знаходиться на території СПТУ № 14. ,там є меморіальна дошка.

Свідки Матієвский та Григоренко показують місце на території тубдиспансера міста Ромни, де знаходився колодязь, в який були скинуті трупи 29 радянських громадян.
Свідки Матієвский та Григоренко показують місце на території тубдиспансера міста Ромни, де знаходився колодязь, в який були скинуті трупи 29 радянських громадян.

У лютому 1943 року жителями с. Кропивенці Роменського району Сумської області Панченко О.М. та Довженко О.Х. була спалена хата поліцая Сабодажа. Месники були арештовані та розстріляні.
Для розправи над жителями села та радянськими активістами в с. Кропивенці прибула група Роменського карального загону. Серед них був Песиголовець І.Д. Група провела арешти активістів. Були арештовані: член КПРС, голова Малобубнівської сільської ради Подольська Палагея Микитівна; кандидат в члени КПРС , голова колгоспу Максименко Митрофан Юхимович; голова колгоспу, активіст Бондарець Зіновій Панасович та його син, член ВЛКСМ Володимир. Всі вони були зв’язані вірьовками, роти закриті ганчірками.

Казиміров І.С. показує місце розстрілу сестер Однопозових і Однопозова О.І.
Казиміров І.С. показує місце розстрілу сестер Однопозових і Однопозова О.І.

Їх посадили на підводи і повезли в Ромни і розстріляли. У місті Ромни зрадниками Батьківщини, геспапівцями крім указаних були розстріляні: член КПРС,пропагандист Талалаївського РККПУ Глухова М.В.; колгоспниця з с. Ведмеже Антоненко Г.Ф.; член КПРС, зав. дитсадком в с. Бабчино Талалаївського району Чирва; колгоспниця с. Ведмеже Кобець М.К.; бухгалтер редакції Роменської газети Городинський П.В.; активіст Городинський Н.В.; машиніст млина с. Засулля Анякін І.Д.;колгоспник з с. Попівки Олексієнко О.М.; колгоспник з с. Ведмеже Біскуп О.І.; член КПРС,

Казиміров І.С. показує місце в Березівці, де стояв будинок сестер Однопозовых-Цаблинських, які ним були заарештовані і розстріляні.
Казиміров І.С. показує місце в Березівці, де стояв будинок сестер Однопозовых-Цаблинських, які ним були заарештовані і розстріляні.

працівник Яготинського райвійськкомату Балагура І.Л.;бригадир бригади колгоспу з с. Пустовійтівка Слатвицький С.В.; член КПРС, голова Глинського райвиконкому Козенко Д.Л.; член КПРС,двадцятитисячник, комерційний директор Роменського маслозаводу Давиденко Д.Г.; директор школи з с. Засулля Зеленський К.К.; активіст із с. Засулля Анякін Д.Г; керуючий господарством Роменської агрошколи Войнаревич Ю .Й.

Любинський О.П. – робітник Талалаївської райспоживспілки, розстріляний поліцаями
Любінський Анатолій Павлович – робітник Талалаївської райспоживспілки, розстріляний поліцаями

Всього ними було розстріляно 211 , спалено 167 та повішено 34 чоловіки.
З приходом немецько-фашистських загарбників у село Талалаївка, Талалаївською районною поліцією систематично проводились арешти євреїв. Затримані знаходилися в сараї на території Талалаївського райвійськкомату.
У січні 1942 року Талалаївською районною поліцією на околиці села Талалаївка, на 53 км залізниці Бахмач – Ромни у вирві від вибуху авіабомби Казиміров І.С. та Батюта А.Г. розстріляли більше 30 радянських громадян-євреїв.
Восені 1941 року поліцейськими Талалаївської районної поліції за участю Казимірова І.С. на території цегляного заводу в селі Талалаївка на арочных дерев’яних воротях були повішені двоє невідомих радянських громадян.

Приміщення, в якому до розстрілу знаходились громадяни єврейської національності.
Приміщення, в якому до розстрілу знаходились громадяни єврейської національності.

В січні 1942 року в селі Березівка Талалаївського району поліцаями Талалаївської районної поліції за участю Казимірова І.С. були заарештовані престарілі сестри Однопозові-Цаблинські, єврейки за національністю, після чого вони були відвезені на околицю, де біля ями скотомогильника розстріляні.
Там же поліцейськими був розстріляний їх брат – Однопозов О.М., житель села Березівка.
Восени 1942 року двоє радянських військовослужбовців, виходячи з оточення, проходили в напрямку лінії фронту. По дорозі вони зупинились в селі Свиридівці Лохвицького району Полтавської області в будинку Касян Лідії Андріївни. Під час облави їх було затримано Казиміровим І.С. і доставлено в штаб карального загону, який в той час знаходився в селі Свиридівці.
Після допитів обидва військовослужбовці були відконвойовані в конюшню і там за участю Якименка Х.Ф., Песиголовця І.Д. Батюти А.Г., Казимірова І.С., Федчуна Ф.Н., Шевченка О. І. були повішені.
3 березня 1942 року каральним загоном в селі Талалаївка була заарештована група радянських активістів.

Місце розстрілу сестер Однопозових-Цаблинських та їх брата.
Місце розстрілу сестер Однопозових-Цаблинських та їх брата.

Увечері того ж дня під час їх конвоювання в місто Ромни карателі в урочищі «Попас» по -звірячому зарубали клинками та розстріляли Дзюбу О.Я., Хандогу Г.І., Продайводу О.М., Андрющенко А.І., Петровського М.В., Свищова М.Ф., Ганенка О.О., Давиденка В.О.
В арешті та розправі над активістами брали участь Якименко Х.Ф., Песиголовець І.Д., Батюта А.Г., Казиміров І.С., Федчун Ф.Н., Шевченко О.І.
(див. продовження в наступному номері)

2 коментарі

  1. На фото Любинський-це моєї бабусі чоловік! Вірно зазначати- Любінський Анатолій Павлович! Бабуся часто розповідала нам про нього! Як ховали доньку під піч, щоб поліцаї не забрали і її, як після розстрілу Толі поліцай Батюта прийшов до них до дому щоб «помʼянуть» вбитого🥲. Їх донька Людмила проживає на даний час в м.Київ.

    1. Дякуємо! Інформація про Любінського Анатолія Павловича оновлена. Ніхто не забутий, ніщо не забуто!

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *