Можно я вырвусь наружу? Эта тоска меня душит. Стены и своды разрушу. Мне здесь так тесно, так скучно. Можно я крыльям – свободу? Можно я
Позначка: митець
Першоджерела творчої долі письменника Леоніда Полтави
Дана робота була представлена на літературно-мистецький конкурс учнівської молоді «Роде Наш Красний» Леонід Едуардович Пархомович (Енсен, Полтава) народився 18 серпня 1921 року в селі Вовківці
Неожиданная встреча
Валерія Зозуля Сколько волка не корми – всё в лес смотрит. С таким немного тоскливым настроением Настя смотрела в окно видевшего жизнь автобуса. Вот тебе
Дружба близька й далека
Їх породила одна земля – Роменщина, що на Україні. А якщо точніше, то Леонід Пархомович (Леонід Полтава) народився 18 серпня 1921 року в селі Вовківці
Роменська капелла
Пісня – також зброя Роки Другої світової війни залишили в пам’яті людства імена відважних патріотів – людей з великої літери, що поклали свої життя у
Смак сонця – смак життя
Росли тополі кронами на захід, Немов тяглися тужно за хребти, Немов душею рвалися — іти! — На віщий звук, на рідний глас, на заклик. Обдарована
Любив Україну
Цей світ, як розбурхане море буття, нерідко розносить долі навіть найрідніших одне до одного людей. Та особливо гірким є той випадок, коли це долі батька
А коли б вона прийшла!?…
Небо зорями розквітло і дивилося привітно на вербу та на хлопчину, хто очікував дівчину!? В.Б. Літнє небо над полатавським селом Кліщинці палало зорями. По ньому
Плече підстав
Плече підстав, і сонце обіллє до невагомості, до лету – до знемоги. Плете нам червень чарівне кольє із конюшини і волошок. Діалоги опали в трави
Ніжність
Я ніжності хотіла – як реформ для тіла й духу, звиклого до міці. Лапаті села, показні столиці – гул повнолюддя, рясноликий фон, на тлі –
А так було добре стрічати цілунком світанки
А так було добре стрічати цілунком світанки, І в ковдру закутавшись знов, обійматися вдвох. Тепло твоїх рук, ми стікали в любов до останку, У серце
Аритмія
Крізь призму років і своїх помилок зашкарублих, Приймаючи низку чужих забобонів їдких, Ішли терником власних дум ми удвох закоцюблі, Торкаючись похапцем серця на згарищі лих.
