Охтирка після русо-фашистських обстрілів

Спокою вам щоб не знать!

Усім, хто лишився даху над головою

Вибили очі у батьківській хаті,
Зяє діра у боку.
Як ви насмілились, орки прокляті,
Шкоду зробити таку?!

Плаче хазяйка, лишилась без даху.
В погріб сховалась в страху.
Орки, як пси, що гризуть костомаху,
Лізуть в годину лиху.

Котяться сльози в німому мовчанні,
Очі до неба звела:
«Смерті бажаю (живу у чеканні)
Вашої гниди пуйла.

І не кажіть мені, що заблукали
Ви, наче вівці сліпі.
Вже із земелькою майже зрівняли
Наш український Ірпінь,

І Тростянець, і Охтирку, і Ворзель.
Давите Суми, кати!
Ой, не минуться вам людськії сльози,
Вівці, орда, небрати!

Вас проклинаю навіки і віки!
Спокою вам щоб не знать!
За українські кривавії ріки
В пеклі у муках сконать!»

30.03.2022

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.