Ромни. Пам'ятник Т. Г. Шевченку.

По чому пізнаєш роменця?..

По чому пізнаєш роменця?..
Як в полі зелене стебельце,
я ріс землелюбом, самітником був.
Ніколи не був я роменцем,
бо вже і стежину до міста забув.
Та все ж, коли смуток, буває, настане,
озветься щось давнє, заснуть не дає.
І раптом згадаю роменські каштани,
і серце відчує: це місто – моє!..
Є голос у птаха. Є звук у весельця,
що ніби струною в Сулі виграє…
По чому ж пізнаєш роменця,
де зору примітне і сутнє, своє?..
Я знаю: є праця…І успіх є нині,
хоча і не творим незнаних чудес.
Пізнаєш роменця по світлій гардині,
пізнаєш в робочій сім’ї АТС…
Котилися ж роки. Шалено і круто
спадали дороги, де часу пітьма.
Про герб наш роменський давно вже забуто,
про славу фортеці – і згадки нема!..
І древнєє місто над срібленим плесом
у чергах тупцює,ганяючи мух.
А мода і шинка, питво і колеса
нам світ заслонили, зігнули наш дух.
Хто став чинодралом, хто нижче – завгаром,
уміє хапнути, що зручно лежить.
І дивиться строго Тарас над бульваром
на правнуків Січі, уміючих жить!..
Спілкуємось трохи, як платимо внески,
братаємось рідко (де пиво та квас!)
Оглянем з балконів безпуття роменське,
як дим не застеле і сонце, і нас.
А все ж не заснула робоча в нас жила,
ще й пісню згадаєм – не щезла, як дим.
Та мова Посулля, співуча і мила,
скалічена суржем потворно-смішним.
По чому ж пізнаєш роменця?
По добрих манерах, по слову його?..
Чи тільки по тому, що всі ми до серця,
згубили дорогу до серця свого?!

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *