Над Сумщиною небо скам’яніло,
В конвульсіях здригається, авжеж!
Вже стільки сіл вкраїнських овдовіло,
Від бомб, ракет, від дронів – від пожеж!
Стоять тополі – чорні недогарки,
Руїни стогнуть випалених хат…
І сірий попіл із війни цигарки
Сіда дощем на знівечений сад.
Горить СумщИна. А над нею небо
Вилизують пожежі язики…
І стогнуть клени, ясени і верби,
Неначе предки шепчуть крізь віки:
«Тримайся, земле, межі твої – вічні!
Борись, СумщИно, краю невмирущий.
Крізь біль і дим, крізь роки ці трагічні
Любіть свій край поранений ще дужче!»
…Бо все тут важко дихає вогнем,
І вибухи гуляють полем вперто…
І Сумщина стоїть – вночі і вдень,
І дивиться незламно в очі смерті.
Холодно-білі промені у сонця,
І небо в ранах зболено мовчить,
Кордон трмають наші оборонці,
Щоб вистояти, вижити і жить!