Цикл “Новели з війни”. Перш, аніж подзвонити батькам і коханій дівчині, Микола Балюренко, учасник Операцій об’єднаних сил на Донбасі, розвідник спецроти, довго роздумував. Ну, добре:
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Цикл “Новели з війни”. Перш, аніж подзвонити батькам і коханій дівчині, Микола Балюренко, учасник Операцій об’єднаних сил на Донбасі, розвідник спецроти, довго роздумував. Ну, добре:
«А що як я останній українець?» В. Осипчук А що як ми – останні українці? А що як України вже й нема?.. Сама з собою.
Наш страх – це не сила, Кохання – не слабкість. Брехня когось вбила, Мовчала громадськість. Людина просила, Кричала: “Рятуйте!” Спалили їй крила, Ви біль той
Н О В Е Л А Бій за Аеропорт з проросійськими найманцями не вщухав уже 242-й, як потім виявилося, останній день… Зруйновано старий термінал, остаточно
Мне нравятся люди, которые ЛЮДИ! Которым под силу добраться до сути, Срывая запреты наложенных мнений, Они не угаснут в потоке сомнений. Они не ударят, ставая
Просинайся, Україно, годі тобі спати! Вороги, мов навіжені, лізуть всі до хати. Роздягають, розпинають, заглядають в душу І трясуть тебе чужинці, наче в саду грушу.
ДО 310-річчя ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ ВЕЛИЧ і ТРАГЕДІЯ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ (Розширена публікація) Іван Степанович МАЗЕПА-Колединський (1639-1709 рр.ж.) – видатний український військовий, державний і політичний діяч,
Спіткнувся цей день об ніч, Схвильовано хрипли ноти, Стежками сліпих сторіч Ми йшли навмання, на дотик. Слідами своїх катів Збивали коліна щеб(е)нем, Шукали в очах
Перші смерті на Майдані… Сумчанину, Герою Небесної сотні Олексію БРАТУШЦІ* , присвячується І скільки вас в борні розбилось об граніти, І скільки вас сконало серед
Бретналі, ґонталі, дахналі… Ґанджовиті, хоч прізвища – цвяші. Нас у долю своєї землі забивають довбешкою фальші. Невситима в’язка мілина, поглинаюча самості міти, де розплескують голови
Я небо бачив не з Землі. Я Землю бачив з сині неба. Ставало солодко мені. І щастя більшого не треба. Пірнаю вгору я, і вниз.
Я дерево Правди, гіллясте, живуче, стою я на вітрі, квітую на кручі. Ні ворог, ні ворон, лихий і проклятий, співучого віття не зміг обкарнати. Я