Ні напівнатяку на муки, на творчі паузи й тертя, все ж текст повів мне за руку, мов галайда чуже дитя – вузьким-широким коридором, вряди –
Категорія: Матузок Любов
 |
Любов Петрівна Матузок – вчитель початкових класів, вихователь в дошкільному закладі №8 «Дзвіночок», м. Ромни. Народилася 10 вересня 1961 року в Ромнах. Лауреат багатьох поетичних конкурсів. |
Буде біль нагород
Буде біль нагород, будуть сироти, вдови, могили. Я над кожним загиблим сльозою подяки проллюсь. Так люблю мій народ, як, здається, іще не любила!!! Так пишаюся
Ніжність
Я ніжності хотіла – як реформ для тіла й духу, звиклого до міці. Лапаті села, показні столиці – гул повнолюддя, рясноликий фон, на тлі –
Коридори школи
Коридори школи, дух кориди… Ми – міцні, зухвалі й молоді. І майбутнє – легковірна риба, що ведеться на гачки надій. Ще укупі пияки й поети,
Відрубали дереволови у ялини вершок
Відрубали дереволови У ялини вершок – до пліч. І гілки, мов гігантські сови, Змахом крил проклинають ніч… Мовчазніють берези і клени – очевидці сумної біди,
Полювання на вірша
Сливоока мисливиця звіра із себе виманює, в хитрій руці – кольоровий привабливий спогад і – чорний, загострений, мов капуцин. А мисливське натхнення – що пензель:
Вантажообмін
Вантажообмін. Потяг – як вантаж. «Це не любов !..» – волає плац вокзальний, де циферблати лиць псевдоовальні, вінтажні лави, винний арбітраж – із носа кров,
Наче пляшка на трьох
Наче пляшка на трьох ( сьогоденне, минуле й прийдешнє ), розливається час, а пролляте – цвіте й поцвіло… На родинному фото епохи – дрібнесенькі, де
Цвяхи
Бретналі, ґонталі, дахналі… Ґанджовиті, хоч прізвища – цвяші. Нас у долю своєї землі забивають довбешкою фальші. Невситима в’язка мілина, поглинаюча самості міти, де розплескують голови
Вічність
Ще – безвістя. Ще німо шляхам і морям. Ще із Йосипом в парі ідеш при надії – скоро вродиться хлопчик, твій син, Маріам! …Син твій
Я вертаюся
Зачинитись…Ридати ридма.. Утамовувать крик з руки… …А крізь вечора драну ринву просотались, течуть зірки і згасають в сухій скорботі сновидіннями сивих лип, на тремтливій найвищій
Золота клітка
Усіляке співала – балади, романси та арії, плюскотілася в оплесках, славу – з долоні спивай!.. Та недавно її запросили люб’язно в акваріум, попрохали довірчо: ось
