Мазепа, гетьман український

Велич і трагедія Гетьмана Івана Мазепи

ДО 310-річчя ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ

ВЕЛИЧ і ТРАГЕДІЯ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ (Розширена публікація)

Іван Степанович МАЗЕПА-КолединськийІван Степанович МАЗЕПА-Колединський (1639-1709 рр.ж.)  – видатний український військовий, державний і політичний діяч, гетьман Війська Запорозького, очільник Козацької держави на Лівобережній (1687-1704) і усій Надніпрянській Україні (1704-1709), князь Священної Римської імперії (1707-1709). Яскравий представник шляхетного роду Мазеп-Колединських герба Курч із Київщини. Православний. Прагнучи до автономії України від Росії, під час Північної війни 1709 р.  він перейшов із частиною свойого війська від російського самодержця Петра І на бік шведського короля Карла ХІІ, а після поразки у Полтавській битві (1709 р.) змушений полишити Україну і поселився у Варниці Молдовського князівства Османської імперії, де й провів останні місяці свого життя. Гетьман Іван Мазепа є однією з найбільш величних, патріотичних, трагічних та суперечливих постатей в історії України. Впродовж свого життя він зазнав чимало запаморочливих злетів та карколомних падінь, постійно був у боротьбі. Його особа оповита багатьма творами видатних літераторів, кінематографістів, композиторів, а також легендами, плітками і чутками, а його життєпис вивчали не лише українські історики, а й закордонні вчені…

ВЕЛИЧ

Іван Степанович Мазепа зробив великий внесок в економічний, соціально-політичний та культурний розвиток Лівобережжя. Він приділяв значну увагу розбудові політичного і соціального устрою української гетьманської держави в тісних лещатах автономного існування Гетьманщини в складі Московського царства. Як зазначають дослідники: “Ідеалом суспільно-політичного устрою для Івана Мазепи, безперечно, була Річ Посполита. Там він виріс, здобув відповідне виховання, засвоїв звичаї польської аристократії. Не випадково гетьманський двір у Батурині дуже нагадував резиденцію польських королів. Було впроваджено відповідний ритуал, з’явилися молоді польські шляхтичі, яких називали “гетьманськими дворянами”. У роки правління І. Мазепи утвердились і привілейовані групи з верхівки заможного козацтва, так звані “бунчукові товариші”, “значкові товариші”, “знатні товариші”… У небуття йшли демократичні козацькі традиції виборності старшини всіх рангів і рівнів. По суті, на Україні зароджувалося дворянство – із спадковою владою, титулами, землями і залежними селянами.” [В. А. Смолій].

Гетьман добре усвідомлював, що в країнах тогочасної монархічної Європи, де  панувала родова спадкова аристократія, демократична козацька республіка, із схильністю до анархії, не зможе проіснувати тривало. Тому він прагнув перетворити Гетьманщину на аристократичну республіку і свідомо йшов на формування з козацької старшини та її нащадків національної аристократії, політичної еліти, провідної верстви нації.

І.С.Мазепа був не лише визначним полководцем свого часу та умілим очільником козацької держави, тонким дипломатом, але й блискучим оратором і автором кількох поетичних творів, де проглядаються його політичні погляди. До них, без сумніву, можна віднести і його знамениту д у м у, що починається словами “Всі покою щиро прагнуть…”, написану в період, коли він ще не був Гетьманом.

В образній формі подано характеристику тогочасного стану українського суспільства і, ніби, скаржиться на «невзгоди»:

“Всі покою щиро прагнуть,
Але не в один гуж тягнуть:
Той направо, той наліво,
А все браття, тото диво.
Не маш любови, не маш згоди
От Жовтої взявши Води
Проз невзгоду всі пропали,
Самі себе звоювали”.

Адже головною передумовою перемоги визволення з протекторату є  н а ц і о н а л ь н а  є д н  і с ть! А відсутність національної згоди, завзята боротьба між різними амбітними старш`инами і отаманами за гетьманську булаву, спирання у внутрішній боротьбі за владу на закордонні осередки сприяння – все це, на думку автора думи, є основоположними того важкого стану, в якому опинилась Україна. Такий стан речей, вважає І. Мазепа, є неприродним:

“Гей, братища, пора знати,
Що не всім нам пановати,
Не всім дано всеє знати
І річами керовати.
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо:
Один стерник сам керуєть,
Весь корабель управуєть;
Пчілка бідна матку маєть
І оноє послухаєть”.

У відновленні природного стану речей, подоланні несконсолідованості українського козацтва І. Мазепа розраховує спертися на своє оточення, старшину:

“Я сам бідний не здолаю,
Хіба тільки заволаю:
“Ей, Панове Енерали
Чому ж єсте так оспалі,
І ви, Панство полковники,
Без жодної політики,
Озмітеся всі за руки,
Не допустіть горькой муки
Матці своїй болш терпіти,
Нуте врагов, нуте бити.
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте!
Нехай вічна будеть слава,
Же през шаблі маєм права!”

Іван Степанович МАЗЕПА-КолединськийЗа Гетьмана І. Мазепи добре розвиваються торгівельні відносини з Кримом і країнами Чорноморсько-Дунайського басейну. Відомо 14 Універсалів Гетьмана про виділення українській шляхті земель під устаткування рудень (металургійних підприємств), селітряних заводів, ковальських цехів.

Один із послідовних дослідників мазепинської доби І. Борщак, у написаній разом із французьким вченим Р. Мартелем праці, високо оцінює цей поетичний твір гетьмана і зазначає: “Ця “дума” містить у собі всю програму внутрішньої та закордонної політики: вона осуджує три чужинні орієнтації – на Росію, Туреччину та Польщу, що панували серед тодішніх українських провідників, і протиставляє їм ідеал з’єднаної, сильної самостійної України, якій у глибині душі Мазепа залишався вірним усе життя. Кидаючи поклик своїм землякам, щоби згуртувались в одну державу, майбутній гетьман накликував одночасно до дисципліни, яку добровільно повинні би всі прийняти. Поза дипломатом і патріотом, що домагається сильної центральної влади, бачимо ще й аристократа, що хоче твердої ієрархії, щоби державний корабель міг виплисти на повне море, керманича, який знає, що не всі можуть і мають наказувати”. (Курсив.-В.Б.).

Саме тому, як зазначає історик Д. Дорошенко, “Мазепа щедро роздавав землі козацькій старшині і явно старався обернути її в сильну і заможну землевласницьку верству, економічно незалежну, а через те і політично впливову. Підготовляючи перетворення козацької старшини у шляхетство на польський кшталт (хоча даний процес відбувся сам по собі), гетьман прагнув, щоб вони були освіченими й окультуреними. З цією метою він протегує посилання дітей старш´ини за кордон для науки, а в себе вдома опікується Київо-Могилянською Академією (тоді стала називатися Могилянсько-Мазепинська), підіймає її до статусу університету, Чернігівську колегію перетворює на вищу школу типу ліцею». (Курсив.-В.Б.).

Ставши Гетьманом України Іван Мазепа, вихований на “ІІ Principe, 1513 р.” [в українських перекладах “Державець“(“Володар”).(-В.Б.)] відомого італійця Нікколо Макіавеллі (1649-1527 рр.ж.), прагнув усіма доступними йому засобами реалізувати намічену програму. Він твердою рукою наводив порядок у Гетьманській державі, опікуючись перетворенням старшини в шляхетський стан, не забував про необхідність збереження соціального миру, намагаючись захистити рядових козаків, міщан та селян від утисків вищих свавільників. Розуміючи важливість формування чіткої структури організації владної відповідальності, гетьман намагався навести порядок у користуванні так званими “ранговими землями”, які надавались старшині на час виконання нею певних державних обов’язків.

Виявляючи зовнішню лояльність до Петра І, Іван Мазепа прагнув використати війну, що спалахнула між Московським царством та Швецією для того, щоб об’єднати всі українські землі під своєю владою в єдиній Гетьманській державі. Під час воєнної кампанії йому вдається поставити під контроль своєї армії території Правобережжя та Волині. І лише настійливі вимоги Петра І, що виконував союзницькі зобов’язання перед польським королем і саксонським курфюрстом Августом II Сильним, змусили гетьмана вивести війська з визволених українських земель.

Втрата контролю за Правобережжям і Волинню прикро вразили І. Мазепу. Вони, разом з усе настійливішими спробами Петра І та його сподвижників обмежити права гетьманської держави, змусили гетьмана шукати нового союзника. І його погляди звернуті в Європу. Ним став удачливий у військових справах, молодий і амбітний король Швеції Карл XII.

Виступивши в російсько-шведській війні на боці Карла XII, Іван Мазепа звернувся до козаків із знаменитою промовою “Ми стоїмо тепер братіє між двома проваллями…”, в якій прагнув пояснити мотиви свого вчинку та мету і завдання України, Гетьмансько-козацької держави…

Пояснюючи ситуацію, що склалась навколо України гетьман зазначає: “Ми стоїмо тепер братії між двома проваллями, готовими нас пожерти, коли не виберемо шляху для себе надійного, щоб їх оминути. Воюючі між собою монархи, що зблизили театр війни до границь наших, до того розлючені один на одного, що підвладні ним народи терплять уже і ще перетерплять безодню лиха незмірного, а ми між ними є точка, або ціль всього нещастя”. Курсиа.-В.Б.).

ПОЛТАВСЬКА БИТВА. П.-Д. Мартенс, 1726 р.
ПОЛТАВСЬКА БИТВА. П.-Д. Мартенс, 1726 р.

Полтавська битва сталася між союзними військами короля Швеції Карла ХІІ, Гетьмана Івана Мазепи та кошового отамана ЗС Костя Гордієнка (?-1733 рр.ж.) з одного боку, і російською армією царя Петра І (1672-1725 рр.ж.) з іншого 27 червня (8 липня ) 1709 р. поблизу м.Полтави у ході Великої Північної війни (1700-1721 рр.). Полтавська битва закінчилася поразкою шведсько-козацьких військ. Карл ХІІ не дослухався поради гетьмана Мазепи нанести превентивний удар. Окрім того, король поставив керувати боєм свойого, як потім виявилося, бездарного генерала. Плюс велика чисельна перевага російської армії…

Результат Полтавської битви змінив баланс сил у Європі і став підставою для проведення царатом масштабного торору на території Гетьманщини, прискорив процес обмеження Гетьманської влади й ліквідації української автономії.

ТРАГЕДІЯ

Король Карл ХІІ і Гетьман Іван Мазепа після Полтавської битви. Г. Седерстрем.1880 р.
Король Карл ХІІ і Гетьман Іван Мазепа після Полтавської битви. Г. Седерстрем.1880 р.

Безперечно, головною трагедією І.С. МАЗЕПИ є поразка в Полтавській битві. Адже задля неї він робив усе можливе і сподівався на перемогу, щоби створити автономну від Московії Гетьманську козацьку державу. А тепер же: По безлюдному Дикому полю, орієнтуюючись по зірках, прямував Гетьман з королем подалі від своїх переслідувачів

Фактично, все набуте було втрачено:

  • Зі створенням Малоросійської колегії у 1722 р. покладено край державно-козацькій системі управління в Україні.
  • Лівобережна Україна (Гетьманщина) у результаті Полтавської битви зазнала відчутного удару по своєму самоврядному статусу, а 1764 р. остаточно скасовано гетьманський уряд – Гетьманська держава припинила своє існування.
  • У червні 1775 р., за вказівкою Катерини ІІ, яка, за словами Тараса Шевченка, доконала Україну, “вдову-сиротину”, було знищено “християнську козацьку республіку” (цитоване і приписуване К. Марксом визначення Запорозької Січі насправді належить видатному М.Костомарову).
  • Зі знищенням Запорозької Січі стало можливим закріпачення українського народу, що, по суті, було узаконеним рабством.
  • Останнього кошового отамана ЗС П.І.Калнишевського за вірну службу царату ув‘язнено довічно на Соловках, де він і помер у 112-у віці.
  • Було заборонено друкування книг українською мовою та її використання у діловодстві.
  • Майже поспіль грамотний народ, підтверджують свідчення ще середини ХVІІ сторіччя неупереджених іноземців, зокрема освіченого француза Гі де Боплана та сірійця Павла Алепського, був позбавлений права на рідну мову та перетворений на майже неграмотну масу (80% неграмотних на 1917 р.).
  • Викладання у Києво-Могилянській Академії переведено на російську мову.
  • Молоді обдаровані українці, які зробили б розвиток і славу культурі найрозвиненішого європейського народу, змушені були накладати на себе руки. Так зробив видатний Березовський, який в один рік із Моцартом закінчив Музичну Академію у Болоньї, став її академіком, полонив своєю музикою Європу, а повернувшись додому, був підданий обструкції за намагання створити на Батьківщині консерваторію. Або ж закінчували життя у “богоугодних завєдєніях”, як це сталося з композитором, виконавцем і диригентом Веделем, який критично висловлювався на адресу царського уряду.

Фатальність гетьмана Івана Мазепи водночас обернулася трагедією всього українського народу. Ось лише деякі віхи цієї трагедії, що чекала на українців уже у ХVІІІ сторіччі:

  • Після переходу гетьмана Івана Мазепи на бік шведів, усе населення гетьманської столиці Батурина, включно з жінками та немовлятами, стариками було вщент вирізане московськими військами під орудою царського посіпаки князя О.Меншикова.
  • Розправа тривала в козацьких містах і містечках, які пітримувалаи Гетьмана. У Ромні, як писав Великий Кобзар, «Сулу загатили козацькими старшинами».
  • 104 версти Ладозького каналу були густо встелені трупами кільканадцяти тисяч українських козаків.
  • Так зване “Вікно” в Європу – місто Санкт-Петербург – зводилося за примхою самодержця на кістках багатьох тисяч українців.

У Полтавській битві зазнали поразки не лише Швеція та Україна, а й уся Європа, в якій було зламано усталений упродовж тривалого часу баланс влади – могутність перейшла від вишуканої Швеції до вайлуватої авторитарної та агресивної Росії, яка перемогою шведів значно переважаючими силами у Полтавській битві фактично “прорубала” собі вікно в Європу, не будучи, по суті, європейською країною ані за менталітетом, ані за свом укладом…

ОЦІНКА і ШАНА

НЕУПЕРЕДЖЕННЯ СВІДЧЕННЯ СУЧАСНИКІВ

З англійських джерел. Патрік Гордон (1635-1699 рр.ж.), шотландський генерал на російській службі, учасник першого кримського походу (1687 р.) згадує у своєму щоденнику козаків і Мазепу. Він відрізняє українських козаків від московських (дінців) та підкреслює, що не козаки, а татари підпалили траву в степу. Це спричинило значну невдачу того походу. Гордон був свідком вибору Мазепи на нового гетьмана. 25 липня (за ст.стилем.-В.Б.).) 1687 року він пише: „25-го виступили на рівнину недалеко від козацького табору вибрані полки та стрільці, які попереднього вечора одержали для цього наказ. Кіннота теж виїхала туди, але у значному віддаленні від них. Близько 10-ї години з великого табору прибув генералісимус із боярами й визначними людьми перед військо. Вони перейшли через сторожу, подалися до шатра, де була уряджена каплиця, наказано принести всі інсигнії гетьманської гідності й покласти на малий стіл, накритий  дорогим килимом. Довкола столу поставлено крісла й лавки. На рівнині вже годину стояло близько 800 козаків на конях і 1200 без коней. Усім наказано зробити колесо. Як тільки вони це зробили, визначні з них подалися разом із боярами до шатра-каплиці, до якої теж занесено гетьманські інсигнії. Після молитов, що тривали приблизно чверть години, всі вийшли з шатра, як також винесено інсигнії і знову покладено на стіл. З черги генералісимус вийшов на лавку і сказав козакам, що царі, згідно зі старим звичаєм, дозволили їм вибрати вільними голосами гетьмана. Він зажадав, щоб вони зробили рішення. Спочатку запанувала коротка тиша, але згодом почулися голоси, що хочуть вибрати Мазепу. Це скоро поширилось, і всі почали кричати, що хочуть Мазепу на гетьмана. Деякі назвали якогось Борковського, але згодом вони затихли. Генералісимус запитав визначних козаків, кого вони хотіли б мати за гетьмала. Усі одноголосно відповіли, що хочуть Мазепу. Після того на лавку став думний дяк і голосно прочитав текст присяги, на яку всі присягнули. Рівночасно принесено книжку зі статтями, які вони обіцяли підписати. Як тільки гетьман склав присягу, яку повторяв за дяком, принесено книжку зі статтями, під якими гетьман і визначні козаки підписалися. Цю книжку зі статтями возили до більших міст, де духовенство, міський уряд і козацька старшина підписувались. Після присяги боярин узяв булаву, бунчук і царські корогви, що були ознакою гетьманської гідності, і передав новому гетьманові, який передав усе те старшим, що стояли поряд нього. Після поздоровлень усі сіли на коней і поїхали назад до табору, а гетьман відпровадив боярина на половині дороги”.

З французьких джерел. Французький король під час війни за іспанський хотів прихилити на свою сторону Москву та Швецію. З тією метою французький посол запропонував 1703 року російському послові князеві В.Долгорукому нав’язати приятельські взаємини з Францією, виповісти англійцям і голландцям торговельний союз, а закордонну торгівлю передати французьким купцям та вибрати Людовіка XIV як єдиного посередника для мирних переговорів зі шведським королем.

Рівночасно французький король пише до царя листа (18 вересня 1702 р.), в якому повідомляє, що висилає до Москви свого надзвичайного посла в особі Жана де Балюза. Наприкінці 1703 року Балюз прибув до столиці Московії. Його місія полягала в тому, щоб переконати царя підписати з Францією торговельний союз, узяти французького короля як посередника для мирних переговорів зі шведським королем з умовою, що цар мав би тримати здобуту ним Лівонію. За все те цар мав би виступити проти Австрії. Однак цар не згодився на французькі пропозиції і через свого канцлера Головкіна відповів Балюзові, що відмова англійцям і голландцям означала б значну шкоду для російського скарбу.

Отже, місія Балюза не увінчалася успіхом. Повертаючись із Москви, Балюз свідомо вибрав поворотну дорогу через Батурин, де відвідав Гетьмана з надією, що зможе вивідати плани царя. Про ці відвідини й розмови з Мазепою до свого кревного написав листа наприінці 1704 року, але  без дати. Цей лист знаходиться в Національній бібліотеці у Парижі:
„ … з Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька днів гостем принца Мазепи, що виконує найвищу владу в цій країні. Я мав до нього листа від канцлера Московщини. На границі мене зустріла почесна козацька варта і з великою пошаною допровадила до міста Батурина, де в замку має резиденцію принц Мазепа. Однак цар не згодився на французькі пропозиції і через свого канцлера Головкіна відповів Балюзові, що відмова англійцям і голландцям означала б значну шкоду для російського скарбу.
Колись він (хоч козак, але знатного шляхетського роду), мав надвірну рангу при королеві Казимирові. Батько мій і він зналися добре, навіть я замолоду бачив п.Мазепу, гарного і стрункого на дворі.
Однак цар не згодився на французькі пропозиції і через свого канцлера Головкіна відповів Балюзові, що відмова англійцям і голландцям означала б значну шкоду для російського скарбу.
Знаючи добре, що найвищі почесті міняють людей та що не завжди безпечно нагадувати високим достойникам їхню молодість, я, прибувши до Батурина, привітав принца якнайчемніше, належно його становищу, нічого не згадуючи про минуле. Проте він сам перший запитав мене, чи я не син Антуана Балюза. Отримавши від мене позитивну відповідь, принц Мазепа виявив найприхильнішим способом своє задоволення, що його Прехристиянська Величність має на своїй службі сина його старого приятеля.

Загально кажучи, він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами, а щодо перфектного і досконалого знання цієї мови може ревалізувати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Його мова взагалі добірна й чепурна;правда, коли розмовляє, то більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі – два лікарі-німці, з якими Мазепа розмовляв їхньою мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька у гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що не добре володіє французькою, хоч у молодих літах відвідав Париж і південну Францію, був на прийнятті в Луврі, коли святкували Піренейський мир (1659 p.). Не знаю тільки, чи в цьому твердженні нема якоїсь особливої причини, бо сам бачив у нього газети французькі й голландські.

Принц Мазепа вже поважного віку, на якихось десять років старший за мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, вершник з нього знаменитий. Він дуже поважний у козацькій країні, де нарід, загалом свободолюбивий і гордий, мало шанує тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою та розкішними прийняттями у своїй резиденції для козацької старшини. Я був свідком одного прийняття, в якому багато дечого на польський зразок.
Розмова з цим принцом дуже приємна: має він великий досвід у політиці; на протилежність до москвинів, слідкує і знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одігу з найкращих, що я бачив у житті, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки”. Курсив.-В.Б.).

З австрійських джерел. Говорячи про австрійські джерела, слід додати, що в бюро для шляхетських справ („Райхсадельсамт”) знаходиться лист Мазепи до цісаря Иосифа І. На останній сторінці цього листа є офіціальна замітка, що цісар 1 вересня 1707 року надав Мазепі титул „князя св.Римської імперії”. Ще до офіційного надання гетьманові титулу „князя св. Римської імперії”, сучасники-чужинці, пишучи про нього, називали його принцом або князем. Сам же Мазепа, підписуючи свій лист до цісаря Йосифа І, ужив титулу „запорозьких козаків князь і вождь”.
Немає сумніву, що Мазепа був відомою постаттю далеко поза межами України. У Москві високо цінили свободу гетьмана Мазепи. За свої успіхи й заслуги гетьман, як другий із черги, був нагороджений у  1700 році тодішнім найвищим орденом Святого Андрія, а 1703 року отримав від Августа II теж найвище тодішнє польське відзначення – орден „Білого Орла”.
З шведських джерел. Про похід шведського короля в Україїгу 1708 року є вже значна література. Ще 1740 року були видані щоденники шведських очевидців та офіційних історіографів Георга Нордборга й Густава Адлерфельта. (Хоча шведський архів при відступі з Полтави було спалено.-В.Б.). Останній, хто вперше згадав І.Мазепу у вересні 1705 року, так пише про похід Карла XII на Схід:
„Одною з причин були таємні переговори, які велися від деякого часу з вождем російських козаків Мазепою. Ці переговори зміцнювали переконання короля в його рішенні, тим більше, що Мазепа вже довший час мав добру причину нарікати на царя. Гетьман стояв постоєм на прикордонні Волині зі своєю армією в числі 25000 козаків і вдавав, що хоче з’єднатися з Синявським, а на ділі вів таємну кореспонденцію з королем Станіславом, якому дораджував, щоб він переконав шведського короля прибути на Україїгу і звільнити її з московського ярма”.
Нордберг мав можливість використати різні тогочасні джерела й написати про життя Мазепи більш як Адлерфельт. Як наочний свідок, він так схарактеризував гетьмана: „Мазепа має приблизно 64 роки, середнього росту, худорлявий, очі в нього бистрі, вуса має на польську моду. Говорить із великим розсудком і, до речі, колись він студіював, а тепер дуже добре володіє латинською мовою”.

Нордберг описує зустріч 26 березня 1709 року Гордієнка з Мазепою, під час якої кошовий подякував гетьманові за визволення України з-під московського ярма та запевнив його у своїй вірності та співпраці „для оборони нашої батьківщини”. Мазепа, дякуючи за довір’я, підкреслив, що він сам, удівець, без дітей, уже в старшому віці міг би поїхати до Польщі або якоїсь іншої країни доживати свої дні у спокої, однак у почутті честі й любові до своєї батьківщини, якою він вірно й чесно керував довгі роки, не хотів покидати її на поталу, а вирішив піти під шведську протекцію. (Варто зауважити, що між Гетьманом і Кошовим була неприязнь.-В.Б.). 25 жовтня 1708 року Барділі записує, що „причиною несподіваного звороту шведського короля з наміченого маршруту в напрямі Смоленська на Україну був Мазепа. Козацький вождь, дуже невдоволений царем, постановив перейти зі всім своїм народом під протекцію Карла XII. Щоправда,- пише далі Барділі, – вже давніше Мазепа говорив про це через польського короля Станіслава, але як тоді шведський король не надавав цьому значення, так тепер дуже бажав скористати з послуг гетьмана, зокрема з уваги на велике число козаків, що були добре ознайомлені з тереном”.

5 листопада (н.стилю.-В.Б.) 1708 року Барділі записує, що від гетьмана прибули посланці, наступного дня прибув сам Мазепа з 1500 козаками до шведів, хоч король сподівався, що він прибуде зі всім військом. Довідавшись про правдиві наміри гетьмана, багато козаків повернулося назад, але все ж таки шведи радо повітали гетьмана, якого Барділі називає „Старим”. Відносно дня, коли прибув Мазепа до шведів, є різні записи в учасників. Шведський хорунжий Петре подає 2 листопада (н.ст., 23 жовтня ст.ст.); лейбгвардійський полковник, барон Поссе згадує про прибуття гетьмана 5 листопада (26 жовтня ст.ст.); військовий канцелярист Нордберг подає 4 листопада (25 жовтня ст. ст.); підполковник фон Зільтманн подає 5 листопада; лейтенант Войге подає 8 листопада (29 жовтня ст.ст.). Обидві дати, зазначає Томашівський, правдиві, тільки дата 5 листопада відноситься до зустрічі Мазепи з першим шведським відділом під командуванням полковника Гієльма, а дата 8 листопада стосується особистої зустрічі гетьмана зі шведським королем.

У зв’язку з прийняттям Мазепи у головній квартирі короля в Горках Барділі, що бачив Гетьмана, описав його особу, як чоловіка середнього зросту і худорлявої постави, даючи йому понад 60 років (гетьман мав тоді 69 років). Барділі підкреслив при тому його велику енергію, швидку орієнтацію та знамените знання латинської мови.

Нордберг мав можливість використати різні тогочасні джерела й написати про життя Мазепи більш як Адлерфельт. Як наочний свідок, він так схарактеризував гетьмана: „Мазепа має приблизно 64 роки, середнього росту, худорлявий, очі в нього бистрі, вуса має на польську моду. Говорить із великим розсудком і, до речі, колись він студіював, а тепер дуже добре володіє латинською мовою”.

В ОСТАННЮ ПУТЬ…

2 жовтня (за ст. стилем) 1709 р. о десятій вечора в Бендерах помер Гетьман Іван Степанович Мазепа. У своїй книзі “Гетьманич Орлик” письменник Іван Корсак так описує похорон Гетьмана І.С.МАЗЕПИ, очі якому закрив його небіж, помічник у всіх справах і спадкоємець Андрій Войнаровський (1680-1740 рр.ж.) : “Такої похоронної процесії тутешня земля не знала ні до, ні після. Попереду їхав Карл Великий зі своїм генералітетом, за ним – уповноважені посли дружніх держав, представництво турецького султана, молдавські й волоські зверхники. Шестеро коней везли домовину, прибрану оксамитом та золотом оправлену, навпереміж тужливі мелодії грали шведські фанфари і козацькі сурми. Старшини несли гетьманську булаву, що виблискувала самоцвітами, гетьманський прапор і бунчук. У почесному караулі обіруч домовини їхали козаки з оголеними шаблями. На чолі української делегації – Пилип Орлик та Андрій Войнаровський, з похиленими прапорами йшли шведські королівські драбанти, яничари всі у білому, завершували процесію українські жінки, що голосили за прадавнім звичаєм. А ще в сумній колоні було багато вірмен, татар, поляків, які віддавали шану пам’яті гетьманові.

Іван Мазепа Оскільки люд на похоронній процесії представляв багацько народів, видатний державний і політичний діяч Пилип Орлик (1642-1742 рр.ж.), творець першої в світі Конститутції, Гетьман Війська Запорізького у вигнанні, прощальну надгробну промову виголосив латиною:
– Великий і славний муж, що залишився у сиві літа без нащадків і з величезним майном, він пожертвував усім, щоб вибороти волю своїй Вітчизні. Іван Мазепа бачив для свого народу єдиний шлях – шлях свобідного розвою. Ані військо, ані людність не мають згубити на це надії. Справедливим є наше діло, а тому купно дбаймо, аби справедливість побідила! Купно спрямуймо козацькі кораблі до свободи!

Скромна, навіть бідненька церква ще не бачила, щоб до її стін одночасно підійшли православні, католики, протестанти, мусульмани, люди інших конфесій, аби вклонитися грізному гетьману. Він воював проти турків і татар, німців і росіян, поляків і шведів, але вони всі прийшли на пошанування пам’яті – у знак поваги до мужньої, благородної і мудрої  людини“. (Курсив.-В.Б.).

Гідне поцінування дістав Гетьман Іван Мазепа від поважних західноєвропейських сучасників, зокрема шведських, англійських, французьких,шотландських, австрійських.

Пам’ятник Гетьману І.С.МАЗЕПІ у ПОЛТАВІ на Соборному майдані неподалік від Свято-Успенського храму. 7 травня 2016 р.
Пам’ятник Гетьману І.С.МАЗЕПІ у ПОЛТАВІ на Соборному майдані неподалік від Свято-Успенського храму. 7 травня 2016 р.

Звісно, що цар Петро І не міг простити «зраду» Гетьмана. Всупереч усім православним канонам, І.С. Мазепу було піддано анафемі (відлученню від церкви). Саме з цього часу в Україні, яка тоді, фактично, була промосковською, рішуче порвала з національними традиціями, перетворившись на могутнє знаряддя духовного поневолення та русифікації українського народу, яким вона лишалася тривалий період.

Та настали нові часи. У новій Україні Гетьманові Іванові Мазепі прийшли визнання і шана! Нині – він національний герой, визнаний великий державник і патріот України. Йому споруджено вже пам’ятники у Полтаві і Чернігові. Його ім’ям названо вулиці у Києві і Ромнах. Відроджено Батуринську резиденцію Гетьмана. Українці відкривають для себе справжнього Івана Мазепу, його подвиг, а не зраду, великий внесок у розвиток державності, духовності і культури України.

Джерело: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=898623283849155&set=a.120333501678141&type=3&theater
Джерело: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=898623283849155&set=a.120333501678141&type=3&theater

А Ви, друзі, про це знали?- Запитує мій колега Ihor Khodak із ФБ. Мазепа – місто у штаті Міннесота, США. Було засновано у 1854 році. Названо на честь українського Гетьмана Івана Мазепи. У цьому предивному випадку на честь Мазепи із знаної поеми лорда Байрона. Все одно пишаємося! Бо – це наш Іван Степанович МАЗЕПА!…

Як влучно та історично-змістовно написив наш класик Степан Руданський (1844-1873 рр.ж.) у “Співах. Мазепа, гетьман український”:

«І ти, брате український.
Гетьмане Іване!
Та нехай же й твоя слава
По вік не зав’яне;

Та ж ти кинув все для волі,
Все для України,
Та нехай же й твоя слава
По вік не загине!»
05 липня 2019 р. 22 лютого 2020 р. м.Київ

ДЖЕРЕЛА і ЛІТЕРАТУРА

Бугрим В. До 310-річчя Полтавської битви. Велич і трагедія Гетьмана Івана Мазепи/ Валентин Бугрим// Ярмарок. Сумська обласна незалежна газета.-2019.-Липень.
Бугрим В.В. До 310-річчя Полтавської битви. Велич і трагедія Гетьмана Івана Мазепи/ Валентин В.Бугрим// Дивосвіт.-2019.-Грудень.- С.36-40.
Іван Мазепа // Вікіпедія.
Корсак І. Гетьманич Орлик / Іван Корсак.-Луцьк: Твердиня, 2006.-120 с.; Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/0B-ZM3WgV4Wl_WVNHcXc4djBkT28/view
Мацьків Т. Полтавська битва 1709 р./ Теодор Мацьків // [Електронний ресурс “Ізборнік”] /Режим доступу: http://litopys.org.ua/krman/krm06.htm
Онацький Є. Мала українська енциклопедія / Проф. Євген Онацький // Книжка третя. Літери Д-Є.-Буенос Айрес, 1958.-Режим доступу:
http://encyclopedia.kiev.ua/vydaniya/files/use/first_book/part3.pdf
Проблема держави в козацьку добу // [Електронний ресурс “Ізборник”] / Режим доступу: http://litopys.org.ua/salto/salt04.htm
Ciчинський B. Чyжинui пpo Укpаiнy. ІV. Доба Мазепи.-Aвгсбyрг, l946 p.-Режим доступу: http://www.haidamaka.org.ua/books/siczynskyj.pdf
Твори Степана Руданського.-Львів: Просвіта, 1913.-Т. 2.
Таїрова Яковлєва Т. Іван Мазепа / Тетяна  Таїрова-Яковлєва // [Електронний ресурс] / Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?id=DHx7DwAAQBAJ&pg=PT531&lpg=PT531 (…)
1687-1709: неупереджені свідчення західноєвропейських сучасників про гетьмана Івана Мазепу. – Режим доступу: http://mamajeva-sloboda.ua/publ.php?id=128

Академік Валентин В. БУГРИМ, доктор філософії, історик і публіцист, генерал-хорунжий Українського козацтва

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *