Донбас - це Україна!

А що як ми – останні українці?

«А що як я останній українець?»
В. Осипчук

А що як ми – останні українці?
А що як України вже й нема?..
Сама з собою. Люто наодинці.
Думки… Та яв – страшніша, ніж чума.

Безбатченки, ми – справжні яничари,
Нас малоросами зовуть… Отак!
Якої ще чекати нам покари,
Якого лиха ще пізнати смак?

Згубили зерня чисте у полові,
Поміж вітрів чужих згубили шлях.
Прошу у Сонця крил я Перунових!
Своє гартую серце у громах!

Сліпі хохли у спину, наче змії,
Шиплять: ось з-за таких й життя нема.
Тріпоче серденько, сам біль чаїний,
Змахну сльозу гіркотну крадькома.

Свої відверто у обличчя плачуть:
«Прощай, моя Україно, свята».
Невже на мапі крапкою позначать:
«Була колись… Пощезла у світах?!»

Смердючки снідають вже солов’ями,
Невже останні ми? Невже, невже?!
Мов бидло, поганяють нас до ями,
На Слово, наче сало, йдуть з ножем.

Допоки нас згинатимуть в покорі?
Пора! Пора вже випрямить хребет!
Життя в ярмі? Яка із цього користь?!
Не плазуни! Ми здатні ще на лет!

16.10.2004

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *