Будище. Дуб Тараса Шевченка.

Дерево Правди

Я дерево Правди,
гіллясте, живуче,
стою я на вітрі, квітую на кручі.
Ні ворог, ні ворон,
лихий і проклятий,
співучого віття не зміг обкарнати.
Я вічне! Магічне.
Живе. Титанічне.
І якщо негоди
знесуть при землиці, –
здіймусь із глибин я,
з цупкого коріння,
а корені вирвуть –
воскресну з насіння.
Постану зі звуку, з каміння і криці,
із крихітки листу, зеленої глиці.
В зимі – не схолону,
у морі – не втону,
в огні не згорю я, не згину в падучій.
Я дерево Правди.
Народ я могучий!

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *