Стрельченку Віктору Петровичу Настане час, коли спитають кожного із нас. Хто відповість, хто – ні. Людина мешкає в Ромні. Своя. Та не тому, що знаю
Позначка: Вічність
Симфонія синьої ночі
Симфонія синьої ночі Жадана ніч, і синь твоїх очей, І море ніжності, бурхливе синє море. Я потонула в мареві ночей, Де місяць розсипає сині зорі.
Осіннє золото
Осіннє золото Стоять дуби вишнево-величаві, Береза жовтим листям шелестить. Осіннім золотом горить до небокраю Цей дивний шлях – життя остання мить. Ми йдем з тобою
Лист-подяка навіки заснувшим юнакам січня 1918 року
Доброго дня, шановні герої! Пише вам звичайнісінька дівчина-підліток п’ятнадцяти років, душа якої чуйно ставиться довсіх трагедій рідного краю. Минуле нашого народутрагічне й героїчне, сповнене яскравих
ВІЛЬНИЙ ВІТЕР
Я багато що не знаю, а що знаю – те й моє. Руки в небо простягаю, в них я силу відчуваю, Наче крила в мене
Небесный конь
Зашумели буйны ветры, И с небес стрела летит, Разошлись земные недра – Пламя жаркое горит. Топнул кованым копытом – Всколыхнулася Земля, Захлебнулися волною Океаны и
ДОЛЯ
Рано ми вмієм любити, Пізно – любов шанувати. М. Луків Різні долі бувають, а дісталась нещасна: в юнака закохалась щиро дівчина красна. Закохалася ніжно, так
ІЗ ХЛІБОМ І СІЛЛЮ
В народу мого працьовитії руки, а доля, повірте, сумна. Пишайтеся, діти, пишайтеся, внуки, бо, зрештою, наша вона. Не зможе ніякий народ козарлюгів, як в нашому
Слово
Не в тому суть, що слово вогняне Змагається з мечем і кулеметом. Відбивається у слові все земне, Без нього не можливо стать поетом. З глибин
Тишина
Тишина Не всегда нужна нам тишина, Но она нужна когда идёт война, Когда вулканы рвутся из земли, И раскаты грома слышатся вдали. Нужна нам тишина
Ноктюрн
Ноктюрн Я шёл от вас. В лицо мне дождь хлестал, И ветер выл…мне чудились рыданья… Унылый след холодного прощанья Гранитом на сердце лежал. И думал
Холод в душе
Зима Немая степь лежит Под пеленою белой; Ручей оледенел; пустынный луг умолк… Лишь снежный вихрь шумит Над рощей помертвелой, Да ворон каркает, да воет жадный