Надточій Олександр | Ромен. Літературно-історичний альманах.

Живемо ми тут

Там, де стихія – град і шквали руйнує місто, як навала, Здається, все, кінець, немає вороття. А, може, землетрус чи зливи, вогонь, мороз і все

Тихо, мов зачаїлось якесь лихо. Не вловить саме чуйне вухо Якихось звуків навкруги. Тихо. Ніхто не йшов ніде й не їхав, Не плямкав, не сякав,

Я багато що не знаю, а що знаю – те й моє. Руки в небо простягаю, в них я силу відчуваю, Наче крила в мене

Ось і зима, погода невтішна. Ладу нема і це вже не смішно. Ранковий шум, я з ним прокидаюсь. Початок дум, до справ повертаюсь. Молюся Богу

Можно и в Питер бежать от судьбы. Но я привык , тут мне теплее, Связан с тобою, город Ромны. Ведь хорошо там, где нас нету.