Среди моих знакомых были разные: Интеллигентные, морально-безобразные. Писатели, поэты, журналисты; Художники, полковники, артисты. И адвокаты, и прокуроры, и менты… С профессорами, академиками я была на
Категорія: Донецька Валентина
 |
Народилася в Ромнах 13 вересня 1951 року. В 1968 році закінчила Роменську школу №1, здобула освіту економіста. Друкувалася в Роменській районній газеті “Вісті Роменщини”, “Тандем-прес”, в журналі “Винахідник України”, в літературно-історичному альманахі “Ромен”. |
Валентина Донецька. Автобіографія.
Одні вважають, що Життя це – гра. А інші – що не гра це, а – Життя. Не ті, не ті не знають до пуття.
Большое – в малом
Большое – в малом. Малое – в большом. Я словно по бульвару нагишом Иду. Сгораю от стыда. Откуда и куда? Да в том то и
ЕМУ УЖ БОЛЬШЕ НЕКУДА СПЕШИТЬ…
Зосенко Валерий Куприянович. До той поры, пока ты не иссяк – к Тебе., Тебя., с Тобою., о Тебе… Но чёрным ма́ркером «пройдётся» по судьбе Какой-нибудь
Життя на місці не стоїть
…Вона колись стояла і слухала Весну… Хто може похвалитися сьогодні тим же? Геть, не міркуй, навіть на мить одну. Бо будеш то не ти… Бо
ВЕЛИКОМУ – ВЕЛИКЕ
Едуардові Бондаренку Одвіку не бракує славе́тних нам іме́н. Великому – велике, казали так здавен. Красивому – красиве, а до грошей – гроші. І гнуть хребти
Зосенко Валерій Купріянович
(1939 – 2010) Народився 11 січня 1939 року в м. Ромни Сумської області. Закінчив школу № 2, Курське художнє училище. Працював сценографом в Оренбурзькому музично-драматичному
АТО
Да, было время… Видел Бог… Почти добра́лись до Мечты… Спрошу у каждого: – А что же сделал ты́? Но не скажи, что ты не смог…
ЛИШ ЧАС, ВІН ВІДПОВІСТЬ.., ПОТО́МУ
Роме́нцям Ми живемо, перегортаємо історії сторінку. Сприймаємо її, як ту розбе́щену, примхли́ву жінку… Погоджуємося чи ні – Що світу тільки лиш в вікні? Чи вгору
НЕ ЗАРІКАЙСЯ
ФІЛОСОФІЯ 100-річчю з дня смерті Курилова Івана Олексійовича У чому філософія життя? Або ж то філософія кохання? Яскрава філософія бажання. Безкольорова – забуття. У чвар
ТВОЯ ВЗЯЛА́!
Леонову Вячеславу Николаевичу Не крыши кроют золотом, а купола́… Твоя взяла́! Металл и благородный, и презре́нный… Чу́р! Не откровенно ль чересчур? Жизнь – сказка? Что
ТЫ СТО ПУДОВ, ГРИГОРИЙ, ПРАВ…
Григорию Диброве Не чудаку ли́ эти строки посвящаю?.. Но знаю, кем себя я ощущаю, Когда так краски недвусмысленно сгущаю: Свободу слова чту́ и защищаю, А
