Іван Мазепа-Колединський

ДО НАЩАДКІВ

20 березня 1639 року народився Іван Мазепа
Із кожним роком все ймовірніше мені,
Чи маю корні від Мазепи я, чи ні.
Хоч три століття з того часу промайнуло,
Але чуття не обмануло.
Щось таки б’є всередині, підказує неначе.
Усі думки і почуття одне лиш значать:
Козацьку кров і вдачу маю.
Про те пишу, про те співаю.
І вболіваю за дурних.
За те, що розуму у них –
На гривню нашкребти в потугах.
Тому і ходять у прислугах.
А якби дурнів враз не стало,
Не показалося б тим мало,
Хто без останніх ні на крок.
Ой, як потрібний цей урок.
Та серед них не всі й дурні,
Здається інколи мені.
Ті начебто під дурня косять:
То десь украдуть, то – попросять.
То десь прогнуться, десь – обдурять.
Кому так голову задурять,
Що ладен той усе йому віддать.
Ще й сподівається на Божу благодать.
А хто так до наживи не байдужий,
Чи полюбляє гроші дуже,
Той за „доляри” згоден будь нащо.
Й горшки з-під італійців мити. Он то що!
З-під українця б вже нехай,
Так в того пенсія плоха. Й
Користі з нього мало.
От як у світі стало.
Недавно про Мазепу одному згадала.
Здалося, тема щось невдала.
Поніс мені і про анафему, і зрадника. Ой, ма!
Зніяковіла…Та дарма.
Взялася вивчити, про що ж говорить.
О, що в Гетьманщині Мазепа творить:
Відроджує духовність, церкви будує;
Нічим, як гетьман, не гордує.
І ожили монастирі, що занепали.
І з відома його нові постали.
То серед них – Золотоніський, Канівський і Чигиринський;
Данилівський, Ірданський, Жаботинський.
Керманич України був поет. А то – святе.
Та ні з ким говорити мені про те,
Нажаль, вже, мабуть, і не буде.
Давно померли тії люди.
Мазепа плакав за Україною пригнобленою: „Птаха,
Яка гніздо звила на роздоріжжі…”( бідолаха).
Так говорив він у своїх віршах.
І рвалася його душа.
Була Козацька Україна.
Охайна, ввічлива, єдина.
То за Мазепиної доби:
(Не проти й зараз так аби)
– Щасливі козаки, бо мають гетьмана розумного собі!
Кому? Про кого я? Їм, вам, мені й тобі!!!
От, не вдалося зверхнику державу незалежну утворити.
І занепало в ній буття вкраїнця колоритне.
Та все ж не дав Мазепа кинути Гетьманщину у вир.
Є свідки: Києво-Печерська лавра, Свята Софія,
Видубицький монастир.
Мазепине барокко: гармати, дзвони, витвори коштовні…
Ми бачимо і зараз їх. Всередині і зовні:
Домницький, Троїцько-Іллінський, Михайлівський
Золотоверхий…
(На те була і буде Воля зверху).
Хрестовоздвиженський собор, Борисоглібський. А Святодухівський мурований в Ромні?
Чи всі ми справедливі? Ні.
Про те судити не мені.
Так день за днем минають дні.
Життя земне важливе. Та скороминуще.
Яка ж потреба є насуща?
Маєтки вишукані, чи пристойні статки?
А хто до чого спритний! А хто до чого хваткий!
Не переймайтесь тим. Згадайте Бога.
З чим ви збираєтесь в останню ту дорогу,
Що на Небесний Суд веде?
Духовні ідеали – де-не-де.
Перед батьків землею обов’язку немає почуття.
Ой, буде каяття, не буде вороття.
На кожний „бум”
Потрібний ум
Почути, що кажу, зумійте:
Те, що здобуто, нищити не смійте!
Листопад,2007р.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *