Осінній ліс

Осіннє золото

Осіннє золото
Стоять дуби вишнево-величаві,
Береза жовтим листям шелестить.
Осіннім золотом горить до небокраю
Цей дивний шлях – життя остання мить.

Ми йдем з тобою лісом, жовте листя
Кружляє, падає і трохи шурхотить,
Горобина вдягла нове намисто,
А глід червоний,наче жар, горить.

Скидає клен своє красиве вбрання
І стеле нам під ноги, наче килим,
Щоб пам’ятали ми своє кохання
І, наче весну, осінь цю любили.

Стоять каштани голі і горіхи,
Вербове листя вже несе вода.
Не знаю я, на радість, чи на втіху,
Лише ялина вічно молода.

То грає осінь барвами земними
І душу знов наповнює нам так,
Щоб пам’ятали цю чудову днину
Та не розмінювали сотню на п’ятак.
Листопад 2004 р.

***
Осінь – не зима
Вже не щебече соловей
І не кує зозуля.
Моєї юності літа
Давно вже промайнули.
Любила я свою весну
І босоноге літо,
І найкрасивіші мої –
Волошки в стиглім житі.
Сплітала я із них вінки
І заплітала в коси.
Носилася я босоніж
По світанкових росах.
Та швидко літечко пройшло,
Вже й осінь наступила.
Дмухнув холодний вітерець,
І листя облетіло.
Настала осінь і в житті.
Збираю жовте листя.
Зроблю із нього я вінок,
З горобини – намисто.
Та відчуваю вже сама,
Що осінь – зовсім не весна
І не чудове літо.
Та ж осінь – ще і не зима –
Це треба розуміти.
02.11.2002

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *