Дим і тиша стояли над селом. Палали поодинокі копиці сіна. Люди зі зболеними лицями покидали свої домівки і, притуливши дітей до грудей, мовчки йшли до
Позначка: Мати
Амур
Я коня надійно підкую, Нелегким далекий буде світ. І кнутом по ребрах надаю, Стременами затягну живіт. Запалає в серці з вітру жар. Жде мене останній
Я до мами іду
Світлій пам’яті моєї мами Матяш Олександри Яківни присвячую. Я до мами іду. Вже в розлуці ми десять років. Знаю, зустрічі нашій відбутися не дано. Та
Іван Михайлович Овчаренко
Іван Михайлович Овчаренко. Романтичний поет Роменщини.
СИНДРОМ ЕСЕНИНА
Так веселей лошадка бей копытом, Я прилетел домой как ангел во плоти. Моя душа расстроена, разбита, Но жизни путь обязан я пройти. Эх! Наливай, маманя,
Я НЕ ПОКИНУ РІДНИЙ КРАЙ
Я не покину рідний край, Де зелен степ, де сині очі, Де соловейко опівночі, Розбудить у душі розмай. У молоді роки гарячі, Ходив я у
Лісненко Тетяна Станіславівна
Лісненко Тетяна Станіславівна народилася в с. Лучка Липоводолинського району на Сумщині в 1959 році. Після закінчення Сумського педуніверситету працювала вчителем української мови та літератури, народознавства
Бо совість і пам’ять – єдині
( триптих ) Холодний дзвін. Жахливий дотик криги. Здавалося – ні краю, ні кінця! Тих сторінок не вирвати із книги, Що чорним болем вписані в
Туга
Коли зацвітає весна біля хати, На мене находить печалі пітьма, Не хочеться вірить, не хочеться знати Що рідної неньки й татуся нема. Не хочеться вірить,
Роменка
Роменка-красуня мирно протікає, Всі малі струмочки у один скликає І вони до неї горнуться, як діти, Бо вона із ними вміє гомоніти. Виведу вас, каже,
Ностальгія
Болить душа за рідних, домом, Щемить за родом, що помер. Ця згадка завжди в горлі комом З пройдешнім часом, ще й тепер. Чи світла, чи
Матусі
Болить душа, палю з досади, Виходжу мовчки на поріг, Думками десь біля огради, З могилки відкидаю сніг. Сьогодні буде шосте січня. Для мене це число