Дума про козака Голоту

Амур

Я коня надійно підкую,
Нелегким далекий буде світ.
І кнутом по ребрах надаю,
Стременами затягну живіт.

Запалає в серці з вітру жар.
Жде мене останній битви тур.
Шлях покаже в ніч волосожар
І стріла, що випустив Амур.

Натягнув до краю тетеву
І пустив, лукаво навмання,
Щоб упав на скошену траву
Слід копит горячого коня.

Що ж ти ждеш, ворота відчиняй.
Гріх за мною бігає, як тінь.
Затяжна дорога з пекла в рай,
А душа втомилась від терпінь.

Підфарбуй морщинисте лице
І фату залежану одінь.
Жде тебе заслужено кільце,
Як вінець розвіяних сумлінь.

Відпущу на волю я коня,
Ну давай рідненький, ще чуть – чуть.
Донеси додому ще за дня
Де мене, так довго й вірно ждуть.

Що ти, ма, сказати мені хочеш
Третю ніч нагнившись як, жива
Чи то горе наді мною бачиш,
Щоб життя продлити, що сплива

Ти була розумниця велика
Знавши долі смертних наперед,
Що на цей раз син твій горемика
Зробить не подумавши на вред.

Як жива була могла сказати,
А тепер нагнившись і мовчиш.
Слізні очі з чим би це зв’язати,
Що ти знову з ран душі сочиш.

Хай, що вже не єсть, але спасибі,
Бо приємно бачити твій лік
Не тужи, живи спокійно в небі
Я ж тебе любитиму повік

Ця любов міцнішає з роками
Коли ми зросліємо до вас
І свої ми маємо дітками
Бачучи наївність їх гримас

Не хвилюйся, буду обережним
Тільки ти частіше мені снись.
Всесвіт хоч великий і безмежний
Та ми все ж зустрінемось колись.

Розуміти легко тебе буде,
Коли я до тебе доросту,
Тож ніхто не забуде
Душі наші вічно на посту.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *