Світлій пам’яті моєї мами Матяш Олександри Яківни присвячую.
Я до мами іду. Вже в розлуці ми десять років.
Знаю, зустрічі нашій відбутися не дано.
Та без мами мені важко у світі і одиноко.
Я за спокій душі її вип’ю вино.
Знаю мама не верне. А часом так хочеться дива,
Щоб припасти до неї і поплакатися на руці,
Щоб колись в надвечір’ї душа її ніжна й красива
Знак подала дочці.
Знаю, мама не верне. Тільки в снах зустрічаються з нею,
Розмовляю в думках та на фото в альбомі дивлюсь,
А на них молода і завжди усміхнена неня.
Я за душу її молюсь.
Хай у Царстві небеснім буде спокій моїй матусі.
Тяжко рідних втрачати, що за вічну межу відійшли.
Я до мами своєї ніколи вже не пригорнуся,
І важко мені на душі.
Знаю, мама не верне . Тільки спогади поряд зі мною,
Тільки пам’яті нитка снується в життєвий клубок.
Та часом здається, що тихою зараз ходою
Зайде матуся … ще крок…
Та мами не буде. Десяті уже роковини.
Збереться сім’я на помин за великим столом.
І тільки веде нас у пам’яті тиха стежина
У те, що уже відбуло.
