Руки матері

Матусі

Болить душа, палю з досади,
Виходжу мовчки на поріг,
Думками десь біля огради,
З могилки відкидаю сніг.
Сьогодні буде шосте січня.
Для мене це число сумне.
Тобі, матусю, память вічна.
Пробач, як є за що, мене.
Я памятаю, брав на руки,
Як пух легенькі кісточки.
Які ж ти вистраждала муки,
Сховавши сльози в кулачки?
І недоїла й недоспала –
То голодовки, то війна,
То рідних діточок ховала,
Де в горі ні межі, ні дна.
Усе було, крім щастя й долі,
Біленькі коси, як цей сніг,
Спасибі, що прийшла з неволі,
Переступивши мій поріг.
Весь день у домі буде тихо,
Свічки горітимуть весь день,
Не відщемить у серці лихо
І доброти твоєї звень.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *