Хвилина мовчання…Як дьоготь, розлита… Ковтаємо сльози, бо серце щемить. Розходиться горе чумою по світу, Та, певне, не всім чуже горе болить… Хвилина мовчання… Гірка і
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Хвилина мовчання…Як дьоготь, розлита… Ковтаємо сльози, бо серце щемить. Розходиться горе чумою по світу, Та, певне, не всім чуже горе болить… Хвилина мовчання… Гірка і
Ікони плачуть… Покуть у печалі… Згорнули крила білі рушники, У лузі мавки гучно закричали, Засохли в полі сині волошкИ. І плачуть верби… Схлипує калина… У
Цигарку перед боєм запалю, Зроблю тривожно глибоко затяжку, І птахам всім замовкнути звелю, – Мені сьогодні боляче і важко… Загинув брат в нерівному бою, І
Ми все повернем те, що нам належить, Міста і села, і ліси, і води. Бач, нас ізроду ворог наш бентежить, Та ми звемось не стадом,
Весни розливи сонечко злизало, Остання крапля висохла весни. Душі «добридень» літечко сказало, Заглянуло наївно в мої сни. Вже завтра – літо. Птахи стоголосі Акорди розсипають
Ми пам’ятаєм… В пам’яті не стерти… Була війна та Друга, світова… Листи скупі із фронту, без конверта, А в них – до болю трепетні слова:
Весна й цьогоріч з присмаком печалі, Черешень білих – суму органза… Тривожно гуси в небі прокричали, І в землю прілу капнула сльоза. Бо кровоточать рани
Мені приснився ранок без війни: Проміння тепле в шибку заглядає, І пахнуть медом навіть полини, На вітрі крона яблуні гойдає… Співає пташка пісню, не втиха,
Відкапала весна біди сльозами, Й моя в гіркій печалі сторона… Скрутив їй ворог руки ланцюгами, Тому вона в скорботі і сумна. Вкраїна моя в смутку
Вікно завішене не плаче… Ні сліз, ні сонця, ні роси. Але війни жахіття бачить, Господь лампад не погасив… Уранці тріснуло, так гучно, Від бомби вражої…
Воскреса наш народ. І не раз воскресає, не двічі, І вдяга вишиванку на кроваве могутнє плече. А калина гірчить… Полини й ковила на узбіччі, І
Розжарені зорі, немов на пательні, сичать, Земля ледве диха, димами у квітні цвіте… А душі людей ні до кого чаїно кричать. На дні учорашнім –