Бомбардування українських міст

Вікно

Вікно завішене не плаче…
Ні сліз, ні сонця, ні роси.
Але війни жахіття бачить,
Господь лампад не погасив…
Уранці тріснуло, так гучно,
Від бомби вражої… Війна…
І кожну ніч кричить беззвучно,
Тим звуком душу розтина.
Вже стільки днів закриті очі,
Колись стрічало ночі й дні…
Вкраїни тіло кровоточить,
Так важко босій… по стерні…
Коли ж то сонце посміхнеться,
Щоб простирадло знять з вікна?
Я знаю, скоро все минеться
Й за кораблем піде війна.
І ми відхилимо фіранку,
В кімнату сонце щоб – завжди!
Й нарешті сонячного ранку
Скуштуєм тишу, як меди…

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.