Мені приснився ранок без війни:
Проміння тепле в шибку заглядає,
І пахнуть медом навіть полини,
На вітрі крона яблуні гойдає…
Співає пташка пісню, не втиха,
А небо спину вигнуло навмисне.
Й нема під ним ні горя, ні гріха,
І душі всі і праведні, і чисті.
І я прокинутись боялася ві сні,
Боялась зла, жорстокості, провин,
Що страшні “гради”, вибухі рясні
Сипнуть на скроні пригорщу сивин.
Бо кожен день хтось гине, без вини…
Сусід ніяк ні трохи не вгаває,
І вже життя забули без війни,
Яка хрести так щедро висіває.
Де так раптово падають сини,
Батьки, брати і наші з вами діти.
Спаси, прошу, їх, Боже, сохрани,
Їм тільки жить, кохати і радіти.
А вітер знов з тієї сторони,
Немов привид сполоханий, приблуда.
Мені приснився ранок без війни…
Чи буде все це явним, чи не буде?
Мені приснився ранок без війни –
Усе так пишно й рясно скрізь цвіло…
Якби ж збувались завжди наші сни,
І, як хотілось, так усе й було.