Квіти війни

Печаль війни

Відкапала весна біди сльозами,
Й моя в гіркій печалі сторона…
Скрутив їй ворог руки ланцюгами,
Тому вона в скорботі і сумна.

Вкраїна моя в смутку і тривозі,
Та в непокорі й певності вона!
З’явився ворог вранці на порозі,
Для нього рідна матінка – війна.

І стільки вже ненависті і злості
В тих орків, що вбивати нас прийшли!
А ми і не чекали їх у гості, –
Тому вони спочинок тут знайшли…

…А час іде, весна вдяглася в біле,
І свист ракет її вже не зляка…
В душі у мами – горе переспіле,
І серце плаче, тужить, не вмовка.

…Не бачили бійці, як квітли вишні,
Цвіли як щедро сливи й яблуні.
Перед очима в спогадах – колишнє:
Єдиний син загинув на війні…

А в іншої було синочків двоє…
В краю далекім ждала їх межа…
Тож горя невблаганного – сувої,
І смуток ріже гірше від ножа.

Сини водночас зграйно відлетіли –
Життя спинили кулі навісні.
А вони жить по-справжньому хотіли,
Раділи літу, осені, весні…

Тепер лиш зустріч суто-віртуальна…
Лишились їхні фото в мережі…
Зітхає сад задимлений печально,
Горять у небі сірі вітражі…

І в мам вже опустились руки-крила,
З’явились зморшки сірі на чолі…
До скону кров схолола у їх жилах,
Навік життя затихли скрипалі…

А вишні будуть квітнути щороку,
Щомить сльоза стікатиме з очей,
І пам’ять малюватиме жорстоку
Оту війну, що впала на плече…

Залишити відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.