Ми пам’ятаєм… В пам’яті не стерти…
Була війна та Друга, світова…
Листи скупі із фронту, без конверта,
А в них – до болю трепетні слова:
«Ну як ви там? За вами я скучаю,
Потерте фото в бій завжди ношу,
І в перемогу віри не втрачаю,
Живий. Як є… Листа ось вам пишу.
Пробачте, мамо, що пишу не часто,
Під свист катюш не пишуться листи…
Над нами небо димне і гірчасте,
Секунду кожну смертю шелестить…
В окопі мокро… Осінь не жаліє,
В солдатські душі вовком зазира…
На чубі чорнім – паморозь біліє,
Бо часто серце з страху завмира.
І ниє рана на нозі.., і плечі..,
Де куля вмить прошила у бою.
А решта – добре… Вже надходить вечір,
Скоро садки заквітнуть у маю…
А так – все добре, мамо, не сумуйте,
Себе і батька, прошу, бережіть.
Привіт сестрі, і братика цілуйте,
Добра усім! За мною – не тужіть…»
…Не всі вони дійшли до перемоги,
І досі їх могил не віднайти…
За ними плачуть батьківські пороги,
Які цвітуть в обіймах самоти…
А хтось із них – у небо, з журавлями,
І не вернувсь і досі навесні…
І стоїмо тепер над крижалями,
Де дзвони б’ють їм в пам’ять голосні.
……………………………………….
…Не думали, не вірили, що знову –
Війна зубата в душу, навісна!
Не доспівала мама колискову, –
У 21-й йде поранена весна…