Мені наснилась доленька моя, Як наяву вона зі мною говорила: ,,Як любая живеш? Все бачу я. Для тебе в Бога щастя я просила”. О Доле,
Позначка: доля
Любовь – это святость…
Любовь – это святость. Любовь никогда не терпит предательства, лжи, а ни зла. Измены не видит в любимых глазах. Любовь – это счастье в невинных
Качели
То вверх, то вниз несут меня качели. Кружится в памяти из детства карусель… Что многое с тобою не успели, Мы наверстать ещё пытаемся теперь. Своё
Намагалася жити по совісті я. Чи вдалося?
Не потрібно мені, ні корон, ні овацій, ні слави. Я проста, друзі, жінка, як і більшість із вас у житті. Я зміцніла у праці тяжкій,
Золота клітка
Усіляке співала – балади, романси та арії, плюскотілася в оплесках, славу – з долоні спивай!.. Та недавно її запросили люб’язно в акваріум, попрохали довірчо: ось
Сторінка долі
Сторінка долі Перегортаю сторінки своєї долі – І постають картини минулого буття: То чую тихий шелест колосків у полі, То вітру в комині пронизливе виття.
Треба вірити в казки
Я вітер, я хмарка. Повію, лечу, Громом загуркочу, Дощем упаду. Сяду на квіти, Нектар той п’янкий Жучком-павучком Жадібно п’ю. Коником у травах Стрибаю, тріщу, Метеликом
ПАМ’ЯТІ МАМИ
ВОСПОМИНАНИЕ Февральский день. Мы – в поезде из Петербурга. Притихла у окошка я. Мелькают рощицы, берёзы, ели, А мне в них видится вуктыльская земля: Тайга,
МАТУСИНА ЛЮБОВ
ДОРОГА ДО БОГА Ходити почало мале дитя. Від хвилювання ручки простягає До того, хто йому і дав життя, До того, хто усе йому прощає. І
Пролітають роки
НА ЖАЛЬ Самотність, туга і печаль… Без них не можна жить, на жаль. Самотність стука у віконце: Сховалося за хмари сонце. Ось туга серце розриває,
НАМ ВСІМ ІЗ ТОЇ ЧАШІ ПИТЬ
НАМ ВСІМ іЗ ТОЇ ЧАШІ ПИТЬ Стою на кручі й на Дніпро дивлюся. Він не реве, не стогне. Він мовчить. Піду у Лавру помолюся: Навчи,
Портрет діда
Висів на місці ікони Мальований портрет діда. Ми з ним не зустрілись ніколи – Такою була планида . Забрав його у мене Рік тридцять третій