Українка-вишиванка

Сторінка долі

Сторінка долі

Перегортаю сторінки своєї долі –
І постають картини минулого буття:
То чую тихий шелест колосків у полі,
То вітру в комині пронизливе виття.

Ледь блимає каганчик на столі в хатині,
Якісь зловісні тіні танцюють на стіні,
Вони все ближче, погрожують дитині.
Чи то наснилося? Чи так здалось мені?

Ні, не наснилося.Усе було насправді.
Примари – то наближалася уже війна.
Мама і бабуся стояли безпорадні,
А лиха випити їм довелось сповна.

Та все ж прийшла весна, повеселіла хата.
Лиш біль не сходив з маминих сумних очей.
Ми з нею все чекали, виглядали тата,
Та він чомусь не йшов із марева ночей.

Не повернувся. За нас своє життя віддав.
Залишився лежать десь під високим небом,
Щоб у майбутньому добрим словом хтось згадав
І пролітали журавлі над мирним степом.

Там, над могилою, шепочуть тихо трави,
Оберігають вічний сон берізка чи верба.
І батько постає у ореолі слави,
Та в серці назавжди залишилась журба.

Сняться колоски

Іду по скошеному полю,
Стерня торкається до ніг,
А думи вирвались на волю
І зупинились край доріг.

Тут бачу я себе малою:
Сколола ноги на стерні.
Роки біжать, як за водою,
Та сниться часто те мені:

У полі – спека, піт рікою,
Зерно ж збираю – не біда.
Плетуся тихою ходою –
Яка болюча та хода.

А як знайду вже колосочок –
Яка то радість, світе мій!
І ніби мамин голосочок
Відчую у душі своїй.

Раптом об’їждчик – грізна сила,
Прорізав тишу змій-батіг.
А я стояла й не просилась,
Лиш сльози падали до ніг.

Зірвав торбинку,гримнув грізно,
Як вихор, зник у далині…
Коли згадаю – неодмінно
Насняться колоски мені.

Мамині рушники

Мені мама у спадок рушники віддала,
Ними я заквітчаю світлицю до свята,
І на них подивлюсь: ніби мама прийшла,
Ніжним цвітом вона завітала до хати.

Рушники, рушники – свіжий подих весни,
Що навіяли мальви рожеві.
Рушники, рушники – це матусі роки,
Що давно відцвіли, мов садочки вишневі.
Швидко плинуть роки, та не в’януть вінки,
Що мережила мама ночами.
В них квітує весна, в них надія ясна,
Перевита журними піснями.

І від цих рушників засвітилась душа,
Біля них відігрілося серце.
Рідна мамо моя, світла пам’ять твоя,
Ти для мене – мов чисте джерельце.

Я онукам своїм передам рушники,
Щоб не стерлася пам’ять з роками.
Ці святі рушники бережуть від біди,
Хай не буде журби поміж вами.

Рушники, рушники – свіжий подих весни,
Що навіяли мальви рожеві.
Рушники, рушники – це матусі роки,
Що давно відцвіли, мов садочки вишневі.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *