Ван Гог. Перші кроки.

МАТУСИНА ЛЮБОВ

ДОРОГА ДО БОГА

Ходити почало мале дитя.
Від хвилювання ручки простягає
До того, хто йому і дав життя,
До того, хто усе йому прощає.

І треба, видно, статися цьому…
Долаючи найпершу путь квартири,
Хитнулося і впало. А чому?
Бо врешті-решт не вистачило віри.

Похлипає, підніметься і знов
подибає. Попереду ж підмога,
ще й окриляє батьківська любов.
Отак і ми завжди йдемо до Бога.

Надія шлях щоднини осява.
Не бійсь, моя дитинонько, дороги!
Спіткнувшись вкотре, пригадай слова:
не падав той, хто не ставав на ноги.

МАТУСИНА ЛЮБОВ

Де зірки-музики грають
І несуть любов піснями солов’ї,
Там в садочку розмовляють
Мати-яблунька і донечка її.
Про таке говорить мати:
«Я тяглась до сонця, знай, моє дитя,
Щоб тобі рости й буяти,
Щоб на світі розцвіло нове життя.
Посадив тебе твій татко
У землицю, ще й надією полив.
Підростай же, яблунятко,
Щоб ніхто тебе й ніколи не зломив.
Прилетить вітрець і щиро
Розплете умить зеленую косу,
А мене зруба сокира,
Люба доню, аж під корінь завчасу.
Хтось насправді слізку зронить,
Хтось і душу поруба. Усяк бува!»
Їй у відповідь говорить
Доня-яблунька ой нелегкі слова.
«Не лишайте, – каже, – мамо,
Що я внукам вашим відповім, де Ви?
Бо тоді, повірте, рано
Облетить весна з моєї голови.
Хто ж нам пісню заспіває
Ту, що всіх обігрівала у журбі?»
А матуся промовляє:
«Доню, донечко, співати вже тобі.
Чиста серцем, молоденька.
Дай же Бог тобі недовгої тужби.
Не заступить сонця ненька.
Не подінешся нікуди від судьби.
Як в садочку стане зимно,
То покличе, як раніше, рідна кров.
Захистить, моя дитино,
І на відстані матусина любов».

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *