Портрет діда

Висів на місці ікони
Мальований портрет діда.
Ми з ним не зустрілись ніколи –
Такою була планида .
Забрав його у мене
Рік тридцять третій –
розп’ятий.
Про це я знаю напевне
Від старшого свого брата.
Брата дотиком освятила
Рука діда щедра і тепла:
Він наукове світило –
Шукає й знаходить дотепно.
За дідом жалкую безмежно,
Тягнуся за старшим братом,
Сперечаюся з ним обережно,
Бо бачу в нім діда і тата.
І все ж таки вдячний долі
Я з того, що маю, навіть, –
Портрет мого діда мальований
Мені за ікону править.

Мій дід

Діду, мій мудрий Діду!
Моє родове коріння.
Веде мене вік по світу
Святе твоє благословіння.
Ти вчив по землі ходити
І на землі працювати,
Життя й жінку любити
І поважати матір.
Ти все ще виховував сина,
Та ще більше дбав за онука.
Прислужить в житті і нині
Мені твоя давня наука.
Тепер вже я сам став дідом
І маю своїх онуків –
І я за тобою слідом
Терплю педагогіки муки.
В онуках своїх я бачу
Майбутніх нащадків очі,
Щоб всі вони радились з нами,
Й сумління звіряли, хочу.

Пам’яті батька

«Я люблю тебе, тату» –
Гукну я в далечінь.
Спливло років багато
Від дитячих провин.
Хоч із вуст я – «ні пари»,
Пам′ять не промине,
Як од маминої кари
Захищав ти мене.
Ти виховував сина
З розумом і в любові.
Збереглися донині
Настанови суворі.
Не сказав тобі, бач,
Слів ласкавих багато,
Почуй зараз мій плач:
«Я люблю тебе, Тату».

Бабині внуки

Ви народили наших батьків,
Нашили в дорогу їм рушників,
Вам віддавали першій на руки
Ваших онучок і ваших онуків.
Бабині внуки, бабині внуки
Бабина радість і бабині муки.
Бабині внуки, бабині внуки
Радісні зустрічі, довгі розлуки.
Котрі онуки при бабі зростають,
Котрі на літо лише приїжджають.
Хочеться бабі усіх обігріти,
Вимити, вислухати й накормити.
Ласки онуки від баби дістали
Стільки, що ріднії діти не мали.
Радісно дітям своїх ревнувати,
Пестить онуків велика мати.
Онуки дорослішають, виростають,
Люблять бабусю свою і знають:
Можуть напередодні розлуки
Поцілувати бабині руки –
бабині внуки.