Вітер хмари полоще в болоті розкислого неба, Розгулялась негода, на землю жбурляє дощі… Ще зігрітись теплом у душі виникає потреба, Загорнутись в обійми й про
Позначка: доля
Аритмія
Крізь призму років і своїх помилок зашкарублих, Приймаючи низку чужих забобонів їдких, Ішли терником власних дум ми удвох закоцюблі, Торкаючись похапцем серця на згарищі лих.
Минає все
Минає все, — як це от речення й наступне. Дощем прошито звичні тротуари. Останнє яблуко не за горами гупне, і перший сніг завіє надто рано.
А лето переходит в осень
А лето плавно переходит в осень И ветер, спутав запад и восток, Берёзам золото вплетает в косы И хулиганит в волоса́х чуток. . А в
Вантажообмін
Вантажообмін. Потяг – як вантаж. «Це не любов !..» – волає плац вокзальний, де циферблати лиць псевдоовальні, вінтажні лави, винний арбітраж – із носа кров,
Я пришлю тобі дощ…
Я пришлю тобі дощ, коли буде в душі, як в пустелі, Із краплинок його я намисто тобі нанижу… Пелюстками троянд розстелю я любов на постелі
Мрія
Я мрію описати пори року. Як золото вкриває восени Зелене листя, наче ненароком, А потім десь зникає, як ті сни. Як сніг летить, як крутить
След – полоскою…
Тонким контуром иль набросками Нанесём эскиз на мольберт… Эпизоды жизни полосками Память вычертит на судьбе. . Чётким контуром, тонкой линией Я глаза подвожу свои… Дни
Мені наснилась доленька моя
Мені наснилась доленька моя, Як наяву вона зі мною говорила: ,,Як любая живеш? Все бачу я. Для тебе в Бога щастя я просила”. О Доле,
Любовь – это святость…
Любовь – это святость. Любовь никогда не терпит предательства, лжи, а ни зла. Измены не видит в любимых глазах. Любовь – это счастье в невинных
Качели
То вверх, то вниз несут меня качели. Кружится в памяти из детства карусель… Что многое с тобою не успели, Мы наверстать ещё пытаемся теперь. Своё
Намагалася жити по совісті я. Чи вдалося?
Не потрібно мені, ні корон, ні овацій, ні слави. Я проста, друзі, жінка, як і більшість із вас у житті. Я зміцніла у праці тяжкій,
