Вітер хмари полоще в болоті розкислого неба, Розгулялась негода, на землю жбурляє дощі… Ще зігрітись теплом у душі виникає потреба, Загорнутись в обійми й про
Позначка: доля
Аритмія
Крізь призму років і своїх помилок зашкарублих, Приймаючи низку чужих забобонів їдких, Ішли терником власних дум ми удвох закоцюблі, Торкаючись похапцем серця на згарищі лих.
Минає все
Минає все, — як це от речення й наступне. Дощем прошито звичні тротуари. Останнє яблуко не за горами гупне, і перший сніг завіє надто рано.
А лето переходит в осень
А лето плавно переходит в осень И ветер, спутав запад и восток, Берёзам золото вплетает в косы И хулиганит в волоса́х чуток. . А в
Вантажообмін
Вантажообмін. Потяг – як вантаж. «Це не любов !..» – волає плац вокзальний, де циферблати лиць псевдоовальні, вінтажні лави, винний арбітраж – із носа кров,
Я пришлю тобі дощ…
Я пришлю тобі дощ, коли буде в душі, як в пустелі, Із краплинок його я намисто тобі нанижу… Пелюстками троянд розстелю я любов на постелі
