НАДІЯ
Не збагну я свого діла,
Чом сльозинка пролилась.
Чи то серцем захворіла,
Чи Любов’ю обпеклась?
І немає в світі ліків.
Підкажи якусь траву,
Бо, мабуть, сама довіку
Я те зілля не зірву.
То ж не знаю, що робити:
В серці – жар, а в душі – щем.
Може, часом остудити,
Як спековище, дощем?
НІЧ
Ніч надворі все накрила, наче скатертина.
Моє серце роз’ятрила пісня солов’їна.
Соловейку, щира пташко, не кради мій сон,
Бо береш піснями душу у п’янкий полон.
Соловейко – пташка вперта, все «тьох-тьох» виводить,
А під вікнами моїми знов безсоння бродить.
Під акорд пісень серденько все сильніше стукає,
Бо із іншою коханий ці пісні десь слухає.
Годі тобі, соловейку, душу мою рвати.
Попрошу зозулю сизу долю накувати.
А зозуля, пташка – вредна, по гілках стрибає.
Починаю рахувати – та й сама не знає.
БАЖАННЯ
Загадаю я бажання,
Коли зірочка впаде,
На найкращі сподівання,
Що там в долі мене жде?
Попросилась, поклонилась
Зірці в пояс уночі,
Та відразу засмутилась,
Як озвалися сичі –
Віщуни мого нещастя –
Пробудили жах в душі.
Заблукало моє щастя
Десь на зорянім ковші!
ТУГА
Заховалося сонечко в хмари,
Рветься в гості непрошена нічка.
Жаль, не можемо жити ми в парі.
Моє серце палає, як свічка.
Воно сильне, його не згасити.
Як розгледиш мою половинку,
Буде серце до скону любити.
Стану киснем в твоєму будинку.