Боюсь доторкнутися словом – душа – як оголений нерв – щоб не принести, випадково, їй вкрай непотрібних проблем. . Болить і страждає, й голосить, чи

Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Боюсь доторкнутися словом – душа – як оголений нерв – щоб не принести, випадково, їй вкрай непотрібних проблем. . Болить і страждає, й голосить, чи
НОВЕЛИ з ВІЙНИ (Цикл) ГРАНАТОВИЙ М Е Д На український блок-пост підійшов із неконтрольованого села якийсь дід у потертому одязі зі клітчастою сумочкою. – Здрастуйте,
Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани
Солоний присмак на вустах, На скронях – сріблом пізня осінь… Скриплять перила на мостах, Що пам’ятають нас ще й досі. . Тримає пам’ять крізь роки:
Є коханка. Від слова “кохання”… А є жінка. Від слова “життя”. Та коханка – таємне єднання, А дружина – законне буття. Десь у серці двоїстість
Я з радістю дивлюсь на покоління! Майбутнє людства – в молодих руках? І чим раніше станеться прозріння, – тим довше житиметься у віках. Дивлюсь на
Чом дійсність, люди, в нас така? Боюсь, до “ручки” дожилися, До краю прірви підійшли- У двадцять першому столітті Бідують люди на землі. На тій землі
Диптих П.Д. 1. У цій хурделиці, завії так щасливо! Бо десь є ти! – високий, дужий, молодий! І родять зорі у снігах твої сади, І
Вперед… в минуле… Чи мені здалося? Вперед… в минуле… Дійсність ця гірка… Ми мріяли про райдужне майбутнє, А нас спіткала доля нелегка… Колись, ми й
Накотило… Пожив. І любив. Діти виросли. Вдома – кохана. Вже не красень. Замет сивини В голові. Там, де рана – Не кровиться, не біситься пульс.
Вперед… в минуле… Чи мені здалося? Вперед… в минуле… Дійсність ця гірка… Ми мріяли про райдужне майбутнє, А нас спіткала доля нелегка… Колись, ми й
Летіло будення так швидко в житті. Жбурляло мене в різні сторони — боки. Я рими, як скарб, все збирала в путі. В буття я робила