Плече підстав, і сонце обіллє
до невагомості, до лету – до знемоги.
Плете нам червень чарівне кольє
із конюшини і волошок. Діалоги
опали в трави краплями роси…
Цнотливий ранок розставляє все по нотах.
Ідем на щебет – райські голоси
дарує щедро і захопливо природа.
Вербовий сум спадає до води.
Так давньоруська умивалася князівна…
Ходи до мене, князю мій! Ходи.
Хай не княгиня, та дружина вірна.
Кріселка прилаштуємо отут.
Синичка пурхає в мереживному вітті.
Он жабка тлуста квакає – теж труд!
Дві чайки річкові. І ми – у княжім літі.