Грійся, метелику, грійся. Літа лишається – місяць. Ще невловимі печалі… ми їх щораз приручали. Пише фрагменти прологу тиша ріки: про дорогу звіяного падолисту – плине
Позначка: літо
Липовим медом душа, як бджола
Липовим медом душа, як бджола, Спрагу любові втамує достоту, Тим, що ніжніше дитячої цноти, І солодкіш, ніж напій у жнива. Молодість – ось де любові
Шелесне дощ осінній і холодний
Шелесне дощ осінній і холодний, Впаде на землю осені крило, Й розтане мить стривожена в безодні, Мов бабиного літа й не було… І клена лист
Літо яблучка вмиває
Акровірш Літо яблучка вмиває теплим дощиком рясним, І так любо, наче в рáю, ніжитись в садочку їм, Тóнуть в зéлені розкішній, мов у лагідному сні,
Така солодка нерухома тиша
Така солодка нерухома тиша, що трави – трохи ще – і задзвенять. Два крісла, столик, окуляри, їжа… За Цельсієм повітря – двадцять п’ять. І Псел
Весни розливи сонечко злизало
Весни розливи сонечко злизало, Остання крапля висохла весни. Душі «добридень» літечко сказало, Заглянуло наївно в мої сни. Вже завтра – літо. Птахи стоголосі Акорди розсипають
Перше літо без літа
Перше літо без літа. Весна без весни. Перший лютий – по справжньому лютий. Десь, напевне, був шлях, не такий, запасний. Не оцей, де спіткаються люди
Літо прощається…
Літо прощається з нами. Принишкли в’юнкі спориші. Валізи складає й рукою Згортає сльозу на щоці. Війною пошкоджені крила Від страху і болю тремтять. Не знає
Плече підстав
Плече підстав, і сонце обіллє до невагомості, до лету – до знемоги. Плете нам червень чарівне кольє із конюшини і волошок. Діалоги опали в трави
Як пахне скошена трава!
*** Дзиґарів легка хода… Як пахне скошена трава! Як літо невловимо тане.
Осіння троянда
Вкладаю я слова в хореї, ямби, А то і в інші розміри вірша́. Ще із весни цвітуть твої троянди, Моя троянда – літо заверша. .