Ти хоч криком кричи, а хоч плач, хоч мовчи – незалежність твоя, що волошка у полі. Припадеш до землі, наче зірка вночі, підійматимеш душу, мов
Позначка: Надія Позняк
Така солодка нерухома тиша
Така солодка нерухома тиша, що трави – трохи ще – і задзвенять. Два крісла, столик, окуляри, їжа… За Цельсієм повітря – двадцять п’ять. І Псел
Не бійся осені
Не бійся осені. У вічі подивися цій мудрій жінці — то, можливо, ти. Під віями обох — птахи пливуть у висі, до мису всіх надій,
Плече підстав
Плече підстав, і сонце обіллє до невагомості, до лету – до знемоги. Плете нам червень чарівне кольє із конюшини і волошок. Діалоги опали в трави
Як пахне скошена трава!
Як пахне скошена трава! Як літо невловимо тане. І зірка упаде на ґанок… А далі – пам’ять зорова нестиме спогад: гребля, став… дерева на боках
Горобина в листячку
Горобина в листячку: весна! І каштан, який стоїть навпроти. Цей каштан самотній. І вона, хоч дерев навколо – ціла рота. Тридцять три каштану: вік Христа.