Грійся, метелику, грійся. Літа лишається – місяць. Ще невловимі печалі… ми їх щораз приручали. Пише фрагменти прологу тиша ріки: про дорогу звіяного падолисту – плине
Позначка: Надія Позняк
Моєму дідові
Моєму дідові, якого було тяжко поранено в бою під час Другої світової війни на р.Вісла. З осколком у голові він прожив до кінця свого життя.
Хвилина мовчання
Призупинися всього на хвилину – плинності часу, утім, не спинити. Той, хто за тебе пішов і загинув, дивиться з неба: тут тепло і сито. Рух
Зима 2026
Лети, сніжинко. В темряві густій ти не побачиш маяків у місті. Не видно річки, довжини мостів… лише твій лет у крижаному свисті. Прибилася. До шибки:
Під кутом
Спиває павутинка млосний ром – позавіконна осені предтеча. Останні дні відчалять, мов пором, який чекав терпляче літа втечі. А календар підсвічує шляхи, куди тримати курс
То сиві дощі дріботять по шосе і полями
Бійцям Сумського 27-го артилерійського полку, які загинули в результаті обстрілу зі сторони Росії на початку вересня 2014 р. То сиві дощі дріботять по шосе і
Простий паркан, нестругані дошки
Думка, висока, як дерево, підхоплює світлий тон. (Пауль Целан, переклав Петро Рихло) Простий паркан, нестругані дошки. Ясенелистий клен послабив руки. Ще лист пожадний в рості,
Обіймай мене, обіймай
Обіймай мене, обіймай: невідомо, чи буде завтра. Вибухатиме світ-розмай нам назустріч, як ляже карта. Наше ложе тепер вночі — розкладне маломірне крісло. Тиша мертва… під’їзд
Ніхто не захистить. Ти сам на сам.
Ніхто не захистить. Ти сам на сам. Встаєш і йдеш під кулі, щоб не впасти. Не віддавай мене! – я не відддам, – бо чорний
Простуєш містом – бабах, бабах
Простуєш містом – бабах, бабах, – ворожі дрони, а чи ракети. Їх ППО наше нищить нах**! А ти складаєш свої «куплети». Римуєш нервом: «ла-ла, ла-ла».
Цей захід сонця схожий на печаль
Цей захід сонця схожий на печаль, яку несу в собі отак роками між тим, що відкривається очам: і правдою живою, і плітками. По небу щедро
Смерть буває красивою навіть
Смерть буває красивою навіть – подивися на осінь, і ти побачиш: в останній октаві лист упав до безхмарності. І дзвенять візерунчасті крони, в супокої та