Материнське горе

В печалі сад…

Приснився матері вночі старий вишневий сад,
І цвів він, як щороку, як повінь біла-біла…
І син між віт рідненький… Тримає автомат.
Крізь сон почула: «Мамо…» І серце заболіло.
Він на баяні гарно в дворі і в школі грав,
І танцював, співав пісні вкраїнські солов’їно,
Немов п’янкий нектар із музики збирав.
Він так любив свій край і рідну Україну.
А ще він про кохання вірші свої писав,
Про дуб старий і став, і небо, і родину.
А в бій іти, коли недобрий час настав,
Зітхнув, сльозу змахнув, і тихий дім покинув.
І стрепенулась мати… І бігла до воріт,
А їй назустріч – вітер, і в лице, і в груди.
О Боже милий, змилуйсь, не плоди сиріт,
Їм без батьків життя жорстоким буде.
І впала чайкою підстреленою вмить,
Неначе куля зла в бою її скосила…
А шлях курний і досі розлукою дзвенить.
Вона ж вернути сина у Господа просила.
Весь світ стемнів… У розпачі зітха осінній сад,
І затаївся страх…Лиш вітер шарпа золоте волосся…
Насилу встала… В хату йшла назад
А син із неба юно посміхнувся: «Мамо…»
… Почулося…
…Здалося…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *