Переплутались дні і ночі, наче десь за Полярним колом… Сняться сни нам якісь пророчі ті, яких не було ніколи. . Бовдуряччя прийшло на Землю, нищить

Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Переплутались дні і ночі, наче десь за Полярним колом… Сняться сни нам якісь пророчі ті, яких не було ніколи. . Бовдуряччя прийшло на Землю, нищить
Стрінеш того, хто назветься тобі сестрою, братом, батьками, дочкою, яку не родила. Візьмеш перо – загартовану вишколом зброю, в шати одягнеш прицільно крізь мороки диму.
Весь світ зупинився! Двадцять чотири нуль два. Завершився лютий, А в Україні зима. Я вже хочу весни…, Тиша, ніхто не стріля. Та на календарях Двадцять
Сашко Ірванець залишився у розбомбленому Ірпені. З міста, що ракетами розтрощене, До усього світу прокричу: Цього року у Неділю Прощену Я, здається, не усіх прощу!
З мечем прийшли – від нього і загинете. Куди ви лізете, рушисти?! Ви стали орками для всіх, Для всього світу й українцям, У світлім розумі
Уже не довго. Дуже скоро. Тремтіть, ворожі таргани, Тікайте, путінські потвори І згиньте, слуги сатани. Ви, наче іншорідне тіло, Моя земля рашистів всіх Крізь рани,
Можно я вырвусь наружу? Эта тоска меня душит. Стены и своды разрушу. Мне здесь так тесно, так скучно. Можно я крыльям – свободу? Можно я
Спіткнувся цей день об ніч, Схвильовано хрипли ноти, Стежками сліпих сторіч Ми йшли навмання, на дотик. Слідами своїх катів Збивали коліна щеб(е)нем, Шукали в очах
Політ. Політ. Нічний політ. Він не вернувсь додому. Так обважнів із яблунь цвіт, А серце-від утоми. Хвилини-наче років сто Чи тисяча минуло. Неначе люди мертві
ЗАМІСТЬ ПЕРЕДМОВИ “Не вміли будувати власної держави, опинились в чужих руках”. Леонід Полтава Читаючи повість Леоніда Полтави “Над блакитним Чорним морем”, особливо перші сторінки, я
Встань, Кобзарю, подивися, На вільну Вкраїну. Ти ж за неї так молився В лихую годину. Скільки років незалежна, Та правди немає… Іде війна нескінченна –
Приснився матері вночі старий вишневий сад, І цвів він, як щороку, як повінь біла-біла… І син між віт рідненький… Тримає автомат. Крізь сон почула: «Мамо…»