– Сынок, – спросила мать его однажды. Пройдут года и взрослым станешь ты. Найдёшь жену себе красивую, полюбишь. А мать забудешь, Господи, прости. А там,
Позначка: син
В печалі сад…
Приснився матері вночі старий вишневий сад, І цвів він, як щороку, як повінь біла-біла… І син між віт рідненький… Тримає автомат. Крізь сон почула: «Мамо…»
МАМИНА СОРОЧКА
СИНИ Синів ти своїх віддала на війну І дочок своїх віддавала. Чи мала спокійну ти ніч,хоч одну, І скільки в житті ти страждала? Одна ти
Закам’яніло серце
Закам’яніло серце, та й потому (А мало би давно вже скаменіть) Я подумки вертаюся додому На хвилечку, на крапельку, на мить. У ті часи, де
Сон матері
Сон матері На бік похилилась самотня хатина, Там зажурилась в печалі матір сива. Натруджені руки, прийшла клята старість, Кипучі сльози, пекельні муки, Тепер – лише
МАМИНА МОЛИТВА
БУЛИ У МАМИ ДВА СИНОЧКИ Росли у мами два синочки, Міцні, біляві, як грибочки. Матуся вчила діток жити: Допомагати і дружити. Та розійшлись синочки з
Як матері з війни дітей чекали
Як матері дітей своїх чекали… Вони щодня їх виглядали, А що в живих немає, бач, не знали. Солдат-листоноша ішов через поле. Він ніс у село
Холодні роси
Новела Ганна чекала синів. Всім трьом направила телеграми: «Терміново приїздіть. Помер батько». Уже й вечоріло, а синів все не було. – Мабуть, не приїдуть, –
Мамина печаль
Рідна мова Живи, рідна мово, Як сонечко в небі, А ми, мов пташки до гнізда, Так до тебе. І радуй ти людям серця, Їхні й
Балада про матір
Край села стара хатина, Вщент заповнена людьми, Гірко свічка восковими Обливається слізьми. Вся кімната оповита Чорним кольором хустин. Біль і горе, наче свита, Коло тихих
КОГДА К ТЕБЕ ПРИДЕТ БЕДА
ВСТРЕЧА (Приезд в гости к сыну Саше в С.- Петербург) Ждала я с нетерпеньем долго встречи с вами, Родные деточки, любимые мои! Уверена, что встретите
Уж год прошёл
Мои сестрички Мои сестрички, словно птички. Со мной поёте вы уже! Листая в памяти странички, Волну колеблете в душе. Прошли года, когда вы вместе Вели
